Чому часом люди поводяться не як люди?
#думки

У мене зараз період, коли я намагаюся знайти додатковий заробіток: хай то віддалена робота чи весь день. Проте нормальної, для мене, віддаленої роботи поки не траплялося, а робота в офісі впирається в архітектурну недоступність самого офісу. Сьогодні, приблизно о 2:30 ночі, я прокинулась попити водиці й мене осяяло: адже можна підробляти «студентським» способом. На кшталт, проумотера. Роздавати листівки десь у центрі міста (чисто фантазія, в мої плани це не входить). Далі в голові вималювався образ: як я гуркочу колесами на бруківці та насуваюсь на перехожих. Ще й з якимись папірцями. Їх охоплює паніка, й вони тікають, ніби від чуми.
От скажіть, яка ваша перша думка, коли до вас на вулиці підходить молодий(а) дівчина/хлопець? Навіть якщо ви не одразу помічаєте, що вони щось роздають чи кудись зазивають. Навряд це щось негативне чи дивне.

Багато хто не звертає уваги на промоутерів: відмахуються та проходять повз; інші беруть щось і за мить стирають образ людини. Станеться диво, якщо ви зазирнете в цей буклет перед тим як відправити його до найближчого смітника.

А тепер уявіть, якщо ті самі листівки (наприклад, модного бара, що нещодавно відкрився) роздає людина на візку. Якою буде ваша реакція на такий промоушн? Вангую чотири можливі і найбільш часті реакції:
- режим «морозко» (проте це взагалі стандартна тема і до людей з інвалідністю не має стосунку, але може й мати :)
- не треба, одужуйте!! (увімкнення спринтерського режиму)* ;
- так, давайте/ ні, не треба. А ЩО З ВАМИ СТАЛОСЯ?!
- *мовчки ткнуть гроші й навтьоки*

У мене був досвід проведення опитувань на планшеті, після якого потрібно було роздавати подарунки. Центр міста, в серці зони відпочинку достатньо великого заходу.
Так от, НІХТО поруч зі мною не зупинився і ніяк не відреагував на мої слова про те, що я взагалі хочу.
В той самий час у моїх коліжанок, які виконували ту саму функцію, був аврал. Вони взагалі не встигали обробляти дані людей. У підсумку, я приєдналася до подруги: вона проводила саме опитування, а я видавала сумку з подарунками. Врахуйте, що ми всі носили однакові футболки, і в принципі зрозуміло, що я не просто так там тусуюсь і явно при справі.

Повернемося до наших баранів теми роботи. Якби я пішла роздавати листівки. Думаю, реакція людей буде приблизно такою ж, як і в описаному вище випадку. Я не виконаю навіть мінімуму з роздачі листівок (інфо – соточка). І не допоможуть мені, хоч зі шкіри пнись, харизма та дотепність.

І найголовніше, сам роботодавець навряд візьме людину на візку для такої роботи. Тому що «вважається», що я не зможу залучити клієнта. Але чому? – Тому що люди-хуюди.

Загалом, що ви думаєте на цю тему?

А на фотці я в віртуальній реальності полюю на долб*обів.

Авторка: Софія Грубова