"ОХ, ЯКБИ! ОХ, А РАПТОМ!"

Щось підказує, що цей текст буде різкий. Напевно, мені трохи накипіло.

У чому полягає щастя для людини? В можливостях? У фізичних моментах? У покупках? Нерідко до вас підходять і кажуть: «Ох, а якби те або се… ти був би щасливим! Може тобі піти хтозна-куди чи до хтозна-кого? Там є бабка/дід/лікарня/лікар! Сходи до них! Одразу твоє життя налагодять, а зараз ти ж 100% нещасливий»?

Підходять? Не лише близькі й знайомі? Незнайомці теж? До мене часто. От тільки коли доходить до діалогу, мені завжди здається, що я набагато щасливіша за людину, в якої, за її словами, є все для щастя.

Насправді, я спокійно говорю на тему свого здоров'я. Дуже спокійно розповідаю свою історію і не повірите, навіть роблю це з посмішкою. Але що я вкрай не люблю, коли люди підходять і, не вітаючись, в обличчя кидають питання: «А шо сталосі? Ото халєпа!» Не зрозуміло тільки для кого халепа.

Також я раніше нейтральніше ставилася до фраз: «Ох, якби! Якби ти ходила, відразу щасливою б стала! І сім'я з'явилася б! І стосунки! Ото було б життя! Але ж ти не можеш як ми». Не можу як ви? А може, це всі не можуть як я? В сенсі немає родини та стосунків? Якщо я їх не показую, не розповідаю всьому світові –глядіть, а я зустрічаюсь, уявляєте, «інваліди» можуть кохати, мати стосунки і навіть дітей! І не одну дитину! Фантастика, хіба ні?

Чи хотіла б я щось змінити? Здивую багатьох, але зараз, Ні! Як сказала в одному інтерв'ю моя люба Уляна Пчолкіна: «Я хотіла б як раніше, а як раніше вже не буде. Тож інакше мені не треба». І так, нам обом шкода. І не тільки нам. Що ми не можемо танцювати як хотіли б. Завжди хотіла, завжди дуже любила і люблю танці. Так, можливо, я б хотіла ще щось, але знаходжу альтернативу як можу це зробити.

Багато походів, куди б я хотіла піти, але розумію, що не у всі можу. Проте це не означає, що немає тих вершин, які б я не змогла підкорити. Одну з таких ми підкорили разом з друзями, з їхньою фізичною та моральною підтримкою.

Що мене обмежує в моїх бажаннях та діях? Що вас обмежує у ваших бажаннях? Можливо, не щось, а ми самі? Можливо, тільки ми відповідаємо за власне життя і знаємо як нам краще його прожити? Можливо, лише ми відповідальні за своє щастя? Можливо, просто варто поглянути на все з іншої точки зору?

Чи моє життя нудне та сіре? Чи я закрилася в 4-х стінах з ненавистю на весь світ?

НІ!!! Ніколи й ніхто не дочекається від мене такого! Я любила, люблю та любитиму життя! З усім його моментами, подіями та змінами! Моя життєва активність нікуди не подінеться. Я часто сама подорожую до інших міст, сама ходжу, куди забажаю і майже завжди коли забажаю. Я живу активним яскравим життям! Багато чого спробувала і випробувала в житті. А попереду ще стільки ж і навіть більше! І так, я щаслива! І так, я живу! Максимально повноцінним і щасливим життям! І так, сенс життя і щастя не полягають у двох нижніх кінцівках! Шкода, щиро шкода, тих хто думає інакше.

Я ще маю багато думок… Але треба закруглятися. Я можу продовжувати писати на подібні теми, якщо вам це цікаво. Проте поки в мене одне прохання до вас усіх. Дайте відповідь самі собі на таке питання: чи ви щасливі?

P.S.: і запам'ятайте, не «інвалід» чи «обмежені можливості», а Людина з інвалідністю! Перш за все Людина, і кожен з нас має ім'я! Живіть та насолоджуйтеся життям. І не витрачайте марно той дорогоцінний час, який має кожен із нас.

Авторка: Еліна Околіт