#ДоступноЄвротур

Привіт! Ми — Дмитро та Костя. А це — історія про те, як ми вирішили подорожувати Європою автостопом, маючи лише 100 євро на двох та гітару. Наша мета — мотивувати до активного життя, показавши, що подорожі та емоції, які вони дарують, доступні кожному, і ніяких обмежень не існує.
Підтримати проект
Кинути нам грошей* на хлібчик, щоб ми могли радувати вас крутими відосами про подорож року :)

Кожному, хто підтримає нас на суму від 500 грн, Діма надішле іменну листівку з подорожі ;) Лишайте свої контакти у полі "призначення платежу", щоб ми могли з вами зконтактувати
15 квітня. День 1
Пригоди у #ДоступноЄвротур (очікувано...:) почалися ще у Києві, коли за кілька годин до літака Київ-Краків Костян…зник. Діма мав усі шанси повторити свою пригоду 2017 року та рушити в подорож сам, а для Кості автостоп розпочався вже б у Києві з метою наздогнати Дмитра десь у Європі ;)

Проте за півтори години до відльоту Костя знайшовся. Наспіх зібрали речі. Хтось взяв багато зайвого (Костя:), хтось забув багато потрібного (Діма:). На літак встигли, і навіть ручний багаж, який по всім законам фізики мав би відправитися до багажного відділення, також полетів у салоні.

У Кракові гуляли з Іванкою, Сашком та маленькою Терезою, шукали гітару. Сашко — і інженер, і хімік, і столяр, але сам себе називає просто «заробітчанин». Іванка ж робить просто неймовірно атмосферні іграшки та подушки, вам варто це бачити (IG: @mama_makes_friends).

Захостити наших мандрівників у Кракові погодилася Оленка. Дякуємо тобі! На шляху до неї пригоди продовжилися. Їхали автобусом, а люб'язний водій запитав, де їм виходити, щоб опустити для Дмитра пандус. Хлопці вийшли на зупинку раніше і поки намагалися втямити, де вони є, спостерігали дивну річ: автобус продовжував стояти на зупинці Коли зрозуміли, що треба їхати далі і побігли до автобуса, виявилося, що водій пам'ятав, що їм ще рано виходити та спокійно чекав, поки вони повернуться :)

Досліджувати місто продовжили з Іваном та Мартою. Марта пригостила булочками з маком. Такими смачнючими, що @dmytro з'їв аж дві. Спортивний режим харчування зірвався в перший же день ; ) Це, до речі, запас їжі на сьогодні для хлопців. Іван багато розповідав про Краків, разом шукали гітару. Знайшли! Але вона виявилася бракована, тож пошук гітари триває. Навіть думали психонути і витратити всі 100 євро на неї. Саме так хлопці планують заробляти гроші на життя — грою на гітарі на вулицях міст. Ви ж пам'ятаєте? Проте виявилося, що нові гітари коштують дорожче. Як рішення, сьогодні позичили гітару у Оленки. У планах — зібрати гроші на купівлю сім-карти, щоб мати постійний зв'язок.

Додому повернулися о першій ночі. Оленка нагодувала смачною вечерею, дістала з холодильника все, що було. А ще раніше, саме у неї застали красивезний захід сонця. Що ще потрібно для щастя? Оленка організовує у Кракові Ночі української поезії та навчає усіх охочих української мови.
Час тут іде дивно: Діма-от прокинувся о 6 і був певен, що вже по десятій. Допомагає гуляти по місту олдскульна паперова карта, а ще — чудові люди, яких всюди — безліч, і вони готові допомогти. Витрати за перший день — 0 євро)) До зустрічі завтра у Празі, яку ви для нас обрали. Слідкуйте за нашими пригодами! А якщо хочете підтримати проект, і щоб відео-історії про мандрівку побачили світ, зробити це можна за допомогою зеленої скриньки. Всім пригод!
16 квітня. День 2 (+маленький спойлер з Дня 3 на самому початку ;)

Терміново! Дмитра та Костю забрала поліція! З подробиць знаємо лише те, що хлопців перевозять двома машинами: в одній їдуть вони, в іншій — Дімін візок)). А ще, люб'язний поліцейський роздав трохи вай-фаю, тож можете слідкувати за подіями в режимі реального часу в інстаграмі @schebetyuk та @dostupno_ua :) Так і живемо.

І до хороших новин. Вчора Дмитро та Костя заробили перші гроші в #ДоступноЄвротур! Дмитро грав свої пісні на гітарі. За 20 хвилин — 39,5 злотих (майже 10 євро). Baby, You`re A Rich Man! І впродовж дня проїли ці гроші ;) Гітару не купили, а поки взяли в користування в Оленки. У Празі їм запропонували безкоштовну гітару. Ніби. Проте туди ще треба дістатися.

Виявляється, в історичному центрі Кракова не можна заробляти грою на гітарі. Раз на місяць проходить конкурс, де комісія обирає найкращих з усіх бажаючих і дає дозвіл. Вважатимемо, що наші мандрівники отримали приз глядацьких симпатій від підписників ДоступноUA й право грати у Кракові на гітарі :)

На зупинці транспорту трапився курйоз: Діма впав на спину, на рюкзаки. Сідали у тролейбус. Був пандус, але, капець, без кнопки виклику водія, тож підіймалися самі. Костя не знав, як правильно допомагати, а Діма не проконтролював. І ось така картина: Щебетюк лежить на дорозі, як черепашка на спині ;) , а позаду машини їздять. На жаль, ніхто збоку цього не зняв. Все обійшлося: піднялися, обструсилися і пішли на інший тролейбус. Що робити :)

А під вбиральнею ТЦ «Галерея Краківська» Дмитра впізнала шанувальниця: «Ааааа!!1 Ви — Щебетюк! Не може бути! А давайте сфоткаємося?» Просто перед вбиральнею створили натовп, а перехожі не розуміли, що коїться: чи то Олег Винник збирає польський легіон фанаток, чи то якась зірка поменше.

І сама вбиральня в ТЦ облаштована: все зручно, пеленальний столик, автомат з продажу підгузків. Навіть певні елементи розкошу — мікрохвильовка та шкіряне крісло-качалка. Ви таке бачили? Діма та Костя вирішили повернутися туди на ночівлю, якщо не знайдуть іншого місця )))

У підсумку, за день ніжками пройшли 11 км, а ще близько 60 км подолали громадським транспортом. Виїхати з Кракова не вдалося. Надвечір сильно похолодало й вони повернулися на нічліг до Оленки. В планах на ранок прокинутися о 6-й годині та одразу рушити до місця стопу автівок. Дорога до Праги. Друга спроба.
17 квітня. День 3

Зачарована Польща! Наші сусіди побачили, наскільки класні Дмитро та Костя і не хотіли їх відпускати. Інакше важко пояснити труднощі з дорогою між Краковом та Прагою.

Вже на трасі, через таємну хвіртку, яку якась добра людина лишила прочиненою, дісталися до МакДональдсу. А там зустріли...сусідку Діміного дядька, Ігоря Щебетюка, з Літина. Працює старшим менеджером. Наші люди всюди :) Попили чаю і пішли далі стопити. Вже за 20 хв їм зупинилися поляки, які прямували до Норвегії, і підкинули до Катовіце.

Кількома автобусами добралися до виїзду. Стопили-стопили, і вже почали розуміти, що щось тут не так. Як виявилося, хлопці стопили у недозволеному місці — на платній автостраді. Тому якась добра людина здала їх місцевій поліції. Діма та Костя майже вмовили стражів порядку приєднатися до #ДоступноЄвротур та гайнути далі в подорож учотирьох. Не вдалося )))

Візок не влазив у патрульну машину, тож за ним приїхала ще одна. Все обійшлося штрафом, і хлопців відпустили.

О 8 вечора Діма і Костя здалися і вирішили розкласти намет на паркінгу на околицях Катовіце. (Хто відмітив цей варіант у пості на Facebook, признавайтеся, ви щось знали? ;) Вибрати місце їм порадив місцевий охоронець, він же пригостив чаєм. Там і заночували. Палатка, спальники та теплий одяг від @ПроПоходи стали в нагоді. На ранок хлопці продовжили шукати щастя в дорозі до Праги.


Підсумки третього дня #ДоступноЄвротур:
пропали на майже на добу
витратили 23,42 євро на штраф (залишок — 76,58 євро на 27 днів)
пройшли 11 км

Якщо хочете побачити всі ці пригоди на екранах ваших моніторів, можете допомогти нам створити відео-історії про цю мандрівку. Зробити це можна у зеленому квадратику. За кожний платіж від 500 грн Діма надішле листівку. Всім теплого вечора.

п.с. До Праги таки дісталися. Розірвали зачароване коло ;)
18 квітня. День 4

Пережити ніч за температури абсолютного нуля! З цим Дмитро та Костя впоралися. А зранку познайомилися з охоронцем парковки, де ночували. Він їх пригостив чаєм. За розмовою виявилося, що він теж — людина з інвалідністю. Має протез на одній з ніг. Ось так буває. Часом інвалідність — зовсім неочевидний фактор, що не робить людину кращою, гіршою чи особливою.

Нарешті саме в автостопі хлопцям посміхнулася удача. На парковці їх підхопив Павло, з Латвії. Павло говорить трьома іноземними мовами (англійська, німецька та російська) та займається лагодженням машин. Наступного року планує відвідати Україну, бо дуже любить подорожувати.

У Чехії, на паркінгу, дуже швидко застопили доброзичливого Майкла. Йому було по дорозі до Брно, він там живе, й він радо підкинув Діму й Костю. Майкл підтримує екологічні ініціативи та топить за все "зелене".

До Праги хлопців підкинув любитель електромотоциклів Яровір. Раніше він захоплювався стрибками з парашутом, але одного разу травмував ногу та закинув той спорт. Яровір багато подорожує машиною по роботі. Для нього автостоп — це можливість поспілкуватися з людьми.

Якийсь час хлопці провели на околицях Праги, в одному з місцевих ТЦ. Там Дмитро познайомився з дівчиною — Анкою (цікаво, у вас та сама перша асоціація до цього імені чи то ми такі старі?). Анка працює в тому торговому центрі. Приємно поспілкувалися. Проте далі це не пішло: Анка поставила кар'єру на перше місце й мала повертатися до справ, а Дмитро — він просто Дмитро :)

На нічліг хлопців прийняла Анастасія Шафранська та її сім'я. Анастасія сама написала на нашу сторінку, після інциденту з польськими поліцейськими xD, з пропозицією прихистити наши мандрівників під Прагою і забрала їх на околиці Праги. Ніч вони провели в теплі, ситі, ще й напоєні чеським пивом. Чудова компенсація за ніч у наметі :)

Впродовж дня харчувалися запасами, що привезли ще з України: батончиками та горішками. Тому уникнули грошових трат. Баланс подорожі — 76,58 євро.

Сьогодні Діма та Костя провели день у Празі. Мали зустріч з послом України в Чехії @Yevhen Perebyinis і перевірили дипбудівлю на доступність, бо за два дні їм голосувати у Франкфурті. А ще у Празі їм обіцяли безкоштовну гітару. Що ж, було б чудово. На нічліг хлопці повернуться до Анастасії. А завтра… Там буде новий день, і побачимо, які пригоди він принесе :)

P.S.: якщо ви дочитали до цього місця, вам буде цікаво знати, що температура абсолютного нуля — це -273ºC )))

А підтримати проект нас можна у зеленій скринці нижче :)
19 квітня. День 5

Ми й не здогадувалися, що такі важливі персони подорожують в #ДоступноЄвротур ;) Зранку на Дмитра та Костянтина чекала дипмашина, що відвезла їх до посольства України в Чехії. На шляху туди зазирнули до музичного магазину. Дуже великого. Музичний рай для Щебетюка. Запустити Дмитра до такого великого магазину, це як відправити Чарлі на шоколадну фабрику. І хоча Діма хотів купити всі гітари, байдуже на бюджет, зупинилися на одній. Тепер наші мандрівники мають інструмент для заробітку грошей. А ми за них можемо перейматися трохи менше :)

Посольство виявилося недоступним. За що посол Євген Перебийніс дуже переймався (не показово переймався, а таки переймався). "Ось таке отримав у спадок. Думаємо, що з ним робити". Після офіційної частини рушили до пабу, випили чеського пива. Пан Євген не пив, бо ще робота :)

Авто з посольства відвезло їх до Вишеграду, фортеці на горі. Страсна п'ятниця і майже нічого не працювало в місті. Крім недоступного поштового відділення поблизу. До того ж, ніхто не реагував на кнопку виклику персоналу. Ух, розпоясалися, нема на них ДоступноCz ))) Діма та Костя все ж подолали недоступність та з празького поштового відділення відправили три листівки для тих, хто підтримав #ДоступноЄвротур на суму від 500 гривень. Відправлять і вам, коли підтримаєте. Підтримати наш проекти ви можете за допомогою форми на початку сторінки. Головне, не забудьте вказати вашу адресу в полі "Призначення платежу".

Опісля хлопці вирішили відпрацьовувати свою інвестицію - грати на гітарі. Сіли на Карловому мості. Сонечко пригріває, повз мирно тече річка Влтава. Багато людей на візках. І це приємно бачити, а Дмитро знову заграв своїх пісень.

"Диви, тот штріх с Таронта", повз Діму та Костю пройшли українці. Грошей не дали. Впізнали, і то непогано (Телебачення торонто, привіт!).

Усього за день:
зустрілися з одним послом України в Чехії
купили за 35 євро нову гітару, а заробили 53 євро грою на ній
7 км пройшли пішки, 60 км машиною посольства
отримали європейську сім-карту. Дуже дякуємо за це українському посольству!

Зранку хлопці попрощаються з неймовірними Анастасією Шафранською, Володимиром Онищуком, їхнею донечкою Авророю та з власною ранковою зорею відправляться стопити машину до Франкфурта. Володимире, Анастасіє, Авроро, ви — надзвичайно теплі та душевні! Ми раді, що на своєму шляху хлопці зустріли вас!


20 квітня. День 6

Всесвіт повертає боржок Дмитру та Кості за важкий початок автостопу: тоді хлопці довго не могли виїхати з Кракова, а тепер за півгодини стопу зловили машину до Франкфурта. 500 км дороги подолали майже непомітно: класний водій, швидка машина та гарна траса.

Пані консул у Франкфурті Алла Польова допомогла з пошуком житла. Неймовірно вдячні Lev Weinberg, що прихистили хлопців у вашому готелі. Декілька слів про доступність готелю: на вході невеликий поріг, а далі все чудово: є ліфт, номери комфортні для всіх, неважливо, є інвалідність чи немає. Приємно, що готель доступний не тому що так треба, а це норма. І так у більшості в Європі. Це дає відчуття свободи та мобільності. Ти виходиш на вулицю, і немає потреби планувати кожен крок, аби уникнути недоступного підземного переходу, сходів абощо. Ти виходиш і йдеш, куди забажаєш. Часом цього бракує в Україні. І тому в Європі виникає гарна звичка до свободи.

Річка Майн надихнула Дмитра програти на гітарі: на її березі, в малолюдному місці, вирішив пограти для власного задоволення, а не для заробітку. І все одно гроші знайшли наших мандрівників. Плюс 12 євро до скарбнички.

Сьогодні зранку хлопці проголосували в місцевому консульстві. Після рушають до Люксембургу, за результатами вашого голосування на нашій сторінці. #ДоступноЄвротур нарощує темп. Попереду ще більш нових міст, емоцій, людей та пригод. Слідкуйте за ними разом з нами!

Підтримати проект традиційно можна у зеленій скринці нижче. За переказ від 500 грн з нас листівка ;)

21 квітня. День 7

Дмитро та Костя підкорили Франкфурт! Після їхнього концерту на одній з вулиць, Bon Jovi відмінили концерт в місті, а Scorpions скасували чергове прощальне турне! Успіх здивував навіть самих хлопців. Більше 30 євро за півгодини! Вони вирішили, що обов'язково повернуться до Франкфурту, бо там щедра та віддана публіка xD

Опісля того виселилися з готелю та відправилися на зустріч до пані консул @Алла Польова. Випили чаю, приємно поспілкувалися. Пані консул розповіла про роботу в Франкфурті, а також домовилися, що один з її колег вивезе хлопців за місто, на місце стопу машин.

Через Великдень не вдалося відправити листівки благодійникам, що підтримали нас. Обов'язково це зроблять в наступному місті. Ви ж пам'ятаєте, що треба зробити, щоб Дмитро надіслав вам листівку з #ДоступноЄвротур?

На виїзді з міста зустріли хлопця з Фінляндії, Йонні (Jonni). Він теж подорожує автостопом: вже три місяці, без грошей і веде блог. Поділяє ідею #ДоступноЄвротур, що подорожі можуть бути дешеві. Відсутні бар'єри та перешкоди. Люди то все вигадують, а ти просто береш та їдеш.

Довго не могли зловити машину і вирішили змінити місце: доїхали до аеропорта (9,80 євро за двох (!!). Посиділи на автостопній вікіпедії (hitchwiki), знайшли зручне місце та буквально за 20 хвилин їх підібрали поляки. Вони могли звернути на своєму маршруті набагато раніше, але проїхали далі, щоб завезти наших мандрівників до Кайзерслаутерна (Kaiserslautern).

Багато людей зупинялося, щиро хотіли допомогти. На жаль, не співпадали маршрути. Поки хлопцям не трапилася Доріана. Просто свята жінка! Їй було не по дорозі, проте вона все одно взяла хлопців. Діма й Костя утрамбувалися з рюкзаками та візком в її маленьку машину, що й так була забита, ледь закрили двері та рушили. Доріана довезла їх до містечка Кузель, віддала вечерю, що не з'їла та 20 євро. Дуже сердечно попрощалися, і вона відправилася до свого чоловіка.

Вночі застопорилися на ділянці Кузель (Kusel) — Трір (Trier). У Трірі, поруч з люксембурзьким кордоном, їх прийме Катя, знайома Діми, в яку він був закоханий в молодших класах школи <3. Тепер у Каті сім'я та двоє дітей. Свій шанс Діма втратив у 4-му класі xD

А поки вони під Кузелем: ніч, траса, ліс, зорепад. Романтика, так? Та де там. Холод, що пробирає до кісток, намет немає де розбити. 90 км від Тріра. Ніхто не зупиняється. На щастя, дісталися автозаправки, де й переночували.

День був трохи напружений. За день витратили 11,80 євро. Двічі на трасі спілкувалися з німецькою поліцією. На щастя, обійшлося без штрафів. Хоча перша думка була саме така. Поліцейські більше турбувалися про безпеку Діми та Кості. Попросили не стопити на небезпечних ділянках дороги. А також хлопці між собою трохи посварилися, не хотіли говорити одне з одним. Проте все вже в минулому :) Зранку вони таки дісталися до Тріра.
22 квітня. День 8

Після ночівлі на заправці Діму та Костю довезли до Тріра. Німкеня Áндрія побачила хлопців на заправці, сходила додому за чоловіком Маркусом та відвезли їх. Погуляли містом, за звичкою грали на гітарі. Заробили 50,29 євро. Зрозуміли, що ну його той Франкфурт, у Трірі публіка ще більш привітна! Тому повернуться вони саме туди ))) З радощів на двох з'їли вісім(!) чізбургерів за день.

Зустрілися зі знайомою Діми — Катьою та її чоловіком Віктором. Всі разом поїхали до селища Шенген, де свого часу підписали однойменну угоду. Бачили уламки Берлінського муру. На ночівлю повернулися до Віктора та Каті. Зайняли двоповерхове дитяче ліжко. Вгадайте, хто спав зверху ))) Зранку хлопці відправилися до Люксембурга. Завтра чекайте на продовження ;)

23 квітня. День 9

Хлопці синхронізувалися увісні! Спали на дитячому двоповерховому ліжку. У Діми почала проявлятися втома після важкого дня, ніч він погано спав і багато смикався. А Костя, який спав на другому поверсі, відчував кожне його смикання. Можемо сміливо заявити, що знайшли новий інструмент емпатії – двоповерхове ліжко xD

Після ночівлі у Катерини та Віктора Сінькових, хлопці відправилися до Люксембурга (міста). По всьому Люксембурзі (країні) діє єдиний квиток для громадського транспорту – за 4 євро на добу. З наступного року планують зробити проїзд безкоштовним, щоб розвантажити дороги від заторів. До міста поїхали супер зручним потягом: витягли пандус для Дмитра й класна облаштована вбиральня, навіть є пеленальний столик. Місцевий залізничний вокзал теж доступний. Облаштована вбиральня зачинена, проте є телефон: подзвонив, за дві хвилини прийшов службовець і відчинив.

У місті зустріли Віктора, який трохи показав місто та побіг назад на роботу. Поруч з центральною площею Діма та Костянтин поєднали приємне з приємним – гру на гітарі із зароблянням грошей. Заробили 18,86 євро. Поруч стояли хлопці з Amnesty International, проводили опитування та ледь чутно підспівували Дімі. Творчість Щебетюка захоплює все ширші маси xD

Люксембург дуже подібний до Кам'янця-Подільського: є міст схожий на міст «Стрімка лань» у Кам'янці, тільки на п'ять метрів вищий, є каньйон і взагалі атмосфери двох міст дуже схожі. Не дарма Діма відчув умиротворення у Люксембурзі після виснажливих днів у #ДоступноЄвротур.

Додому поверталися разом з Віктором. У прикордонному регіоні, де вони живуть, через річку від Німеччини, є свої економічні особливості. Німці їздять до Люксембургу по дешевше пальне, цигарки та каву, а люксембуржці до Німеччини за їжею.

Хлопці відправили ще три листівки добродіям, які підтримали створення відео та текстових матеріалів #ДоступноЄвротур на суму від 500 гривень. Ми дуже цінуємо вашу допомогу. Підтримати можна у зеленому квадратику нижче ;)

Зранку поїздом відправляться до французького кордону. В дорогу Віктор та Катя накупили їжі для хлопців й відмовилися брати за неї гроші. Жодні слова не висловлять величину нашої подяки. Ви неймовірні <3 Від французького кордону хлопці рушать, згідно вашого вибору, до Парижа.

24 квітня. День 10

Коли Дмитро повернеться, при зустрічі принюхайтеся до нього! Можливо, він досі пахнутиме Європою xD Нижче зрозумієте чому.

Офіційно — це поки найтрешовіший день #ДоступноЄвротур. Зранку на потязі доїхали до містечка Беттембург, поруч з французьким кордоном. Діма та Костя самі переходили залізничні колії, що заборонено, їх зупинив працівник станції. Поки чекали на супровід, хлопці між собою спілкувалися українською. Працівник впізнав нашу мову й сказав, що його дружина — українка. Наші люди всюди :)

Коли переходили колії, в Діми впав наплічник. Звичайно, кожного разу, коли в когось падає сумка, то в ній лежить якась рідина. У Дмитра це було вино, що в дорогу дали Катя та Віктор. Спершу ззовні нічого не було. З часом всі речі в наплічнику увібрали в себе нотки місцевого вина, а решта витекла. Розклалися просто на вокзальних лавках, сушили речі. Діма досі пахне вином ;)

Потягом дісталися Франції. З'їли бутерброди та випили пляшку пива від Каті. На заправці до Діми й Кості підійшли хлопці, запропонували підкинути їх. Всі разом ледь утрамбувалися в дуже маленьку машину. Салон автівки заполонили запахи: вина від Діминої кофти та канабісу, що курили хазяї машини xD

Під час стопу на наступній заправці розпочався дощ. Заховали гітару під чиюсь автівку та продовжили ловити машину. Безрезультатно. Мокрі пішли всередину заправки. А там навіть чаю не купиш через дороговизну: тільки окріп для чаю коштує 2,80 євро. Посиділи, погрілися й знову ловити машину. Дощ посилювався.

На заправці звернули увагу на африканця за столиком навпроти. З часом саме він підхопив хлопців. Спершу ставився підозріло, питав, куди саме в Парижі їм треба і вже готовий був залишити їх, але переконала фраза: "дощ, а ми тут застрягли, дві години безрезультатно стоїмо". Все ж забрав й довіз Діму з Костьою до самого Парижа. Виявився класним хлопцем, з яким у нас дуже сильно співпадали світогляди. Зізнався, що сам радий взяти в машину людей, бо ненавидить їздити сам.

Паризьке метро доступним не назвеш: суцільні сходи, сходи, сходи. Транспортом обрали автобуси. Дощ не вщухав. Продавець квитків допоміг розібратися з маршрутом та навіть дав паперову мапу. Автобусом, метро та електричкою прямували до Версаля, де їх прийняв на нічліг хлопець, чий брат підписаний на сторінку Діми в Facebook. Така трошки Санта-Барбара :)

Попереду більше 20 днів автостопу. Пригоди в #ДоступноЄвротур тривають! Підтримати наш проект ви можете у зеленому квадратику нижче :)
25 квітня. День 11

День спокою. Чи затишшя перед бурею?
Після важкої дороги до французької столиці хлопці виспалися. Весь день присвятили променаду та думкам про високе. Переночували у Сергій Горбунов у Версалі. Версаль — місто літніх людей. У перекладі на українську це означає, що воно заможне й дуже безпечне ;) Зранку пішли дивитися Версальський палац.

Одразу попередили, на його території грати на гітарі заборонено. Зате Дмитро та Костя вдалося уникнути плати за вхід та довжелезної черги. Для людини з інвалідністю та одного супроводжуючого він безкоштовний. На додачу дали аудіогід англійською мовою та мапу.

На вході до палацу класний пандус, з правильним кутом. Поруч сходи. І вгадайте що? Всі користуються пандусом. Бо то легше й зручніше! Всередині палацу облаштована вбиральня. Впевнені, французька знать зацінила б :) Пройшли через просторий бальний зал, а далі вузький коридор та купа людей. На візку йдеш, хіба стелю бачиш через них. Ходили, не могли знайти ліфт: ні візуально, ні на схемах. Натрапили на співробітника, який, вуаля, і просто нізвідки відкрив таємні двері, за якими був ліфт.
Весь день провели у Версальському палаці та його садах. Після пішли до міста, пограти на гітарі. Грошей заробили зовсім мало — 2 євро. Поки грали, то розбалакалися з хлопцем з Кракова. Трохи поностальгували та й розійшлися, хто куди.

Між тим ви можете підтримати випуск блогів та відео з автостопу. Благодійники, які допоможуть нашому проекту на суму від 500 гривень, отримають листівку від Діми з міста перебування в автостопі :)

Сьогодні зранку прощаються з Сергієм та відправляються назад до Парижа. За новими враженнями в #ДоступноЄвротур.

26 квітня. День 12
Ах, Париж!

Вчорашній день присвятили Парижу та Ейфелевій вежі. Версальський вокзал повністю доступний, на відміну від поїздів. Так само не працював жоден ліфт на станції біля Ейфелевої вежі, тож Дмитро вдосталь настрибався по сходах. Місцеві дуже люб'язні і радо допомагають. За їхніми словами, у Парижі з доступністю повна жесть

Біля Ейфелевої вежі знайома Кості лишила йому листа, але він нам не зізнається, що ж там ;)))

Щоб потрапити до вежі треба вистояти величезну черги і пройти суворий контроль. Є окрема, значно коротша, черга для представників маломобільних груп. Однак охоронці ставляться до всіх однаково. Спочатку не можна було підніматися з гітарою (її лишили у сувенірній лавці). Потім виявилося, що і великий наплічник теж не можна (але охорона змилувалася). Про ножі взагалі нічого й казати, але все обійшлося. Як завжди (ну майже).

Вхід на вежу платний для всіх: квиток Діми на другий поверх коштував 4.10 євро, Кості — 8.10. Всюди люб'язно зустрічали, проводили до меншої черги та ліфту. На Ейфелевій вежі є доступні, облаштовані туалети що внизу, що зверху. І хоча знизу ліфт до вбиральні знову не працював, з іншої сторони був пандус.
Грали під вежею на гітарі. Повний успіх! Тільки розклали гітару — одразу прибігли діти і накидали грошей. Всього заробили за день — 23,40 євро.

Ночували у Христі та Дмитра. Дякуємо вам! Цікава історія: Христя дізналася про Діму з YouTube, коли шукала аудіокниги українською для сина і натрапила на Діміну озвучку. Знали, що Діма озвучує книжки? Під вечір Діму почало морозити. Зранку прокинувся з нежиттю та головним болем. Отакої! А ще, добряче тріскаються пальці на руках і крутити стає важче. Каже, що все ОК, #ДоступноЄвротур має тривати!

Посилайте промінчики добра Дімі і підтримуйте нас у зеленому віконці. Традиційно за платіж від 500 грн можна отримати листівку з подорожі ;)

27 квітня. День 13
Бувай, Париже!

До місця стопу хлопців повезли всією дружною сім'єю — Христя (@Iulia Shepet), Дмитро та син Максим. Дали в дорогу їжу, 100 євро та подарували французьку сім-карту на 20 ГБ. Про місто та людей залишилися найтепліші спогади <3

Хвилин за двадцять зловили машину — підхопив хлопець з Алжиру. В рідному місті він має друга на візку і вирішив допомогти. Дмитро зайняв незвичне для себе заднє сидіння, приліг, аби розвантажити спину та заснув. Прокинувся під українську музику. Лунали Антитіла, Христина Соловій, СКАЙ, Go-A. "Ого, українська культура дісталася траси Париж — Бордо". Виявилося, що то @Костянтин поставив свою музику. Хлопців довезли до Тура. Там на парковці їх теж досить швидко підібрали — дядько й племінник — Мілун та Камал.
У Бордо зупинилися у колишньої тещі Діми — Валентини Петрівни — та її нареченого Жоеля. За прекрасною місцевою традицією сіли спершу не за стіл, а за вино та перекус. Ось так за два тижні Дмитро й відростив собі живіт :)

Cьогоднішній день присвятили прогулянці містом та поїздці до Біскайської затоки. Завтра рушають до Іспанії. Саме з одного з іспанських міст Дмитро надішле вам листівку з автостопу, якщо ви підтримаєте наш проект на суму від 500 гривень. З якого саме міста? То вже залежить від голосування на нашій сторінці. Куди б не відправилися хлопці, пригоди в #ДоступноЄвротур тривають!
28 квітня. День 14
Як в̶а̶р̶е̶н̶и̶к̶ ̶у̶ ̶м̶а̶с̶л̶і̶ ̶ Щебетюк у маслі

А ще ситі, відпочили та виспалися. Об'їдаються сиром та вином. Сиру так багато, що навіть картоплю ним поливають. Ми мало що в тому розуміємо, але зі слів Дмитра та Кості, то було дуже смачно. Хлопці задоволені та просили добавки, а їм не відмовляли. Животи ледь поміщаються під футболками. Діма проситься додому, на дієту та до спортзали. Ми проти. #ДоступноЄвротур має тривати!

Напередодні колишня теща Валентина Петрівна та її хлопець Жоель, які приймають їх у Бордо, обідали зі своїми друзями. Тьотя Валя, як ніжно називає її Щебетюк, розповіла про Діму та #ДоступноЄвротур. Одного з друзів так захопив наш проект, що він попросив передати Дімі п'ять євро. А Валентина Петрівна від себе додала ще 20 євро. Ох, Діма, а в тебе ж була така золота теща ;) Ви теж можете підтримати наш проект фінансово. Благодійникам, що надішлють суму від 500 гривень, Діма надішле листівку з міста перебування.
Бордо дуже схоже на Львів. Проте то лише перше враження. У місті багато бруківки, але на відміну від України, вона значно м'якіша: йдеш на візку й не відчуваєш, що то бруківка. Діма та Костя поїхали гуляти містом з Валентиною Петрівною та Жоелем. Каталися на екскурсійному катері: він вважається як автобус, тому для Діми був безкоштовний. Катер дуже зручний, є пандуси, якими користуються всі, а не тільки люди на візках.

Коли дивишся на Дмитра, то бачиш у ньому позитивну та усміхнену людину. І мало хто знає, які побутові та гігієнічні питання доводиться вирішувати щоденно. Це стосується не лише його, а мінімум, усіх людей на візках. Це частина їхнього життя, знань про яку хтось з нас хотів би уникнути. Тим не менш, це важливе питання, що частково формує життя людей на візку.

У Бордо в Діми закінчилися підгузки. На вихідних супермаркети не працюють. Аптеки теж. У всьому місті знайшли одну відкриту аптеку. Ще й доступну! Підгузків немає. Підійшли до аптекаря, Жоель поговорив з ним і сказав, що вони є на другому поверсі. Стара будівля, другий поверх. Пф, то була супердоступна аптека з ліфтом! Підгузків все ж немає, натомість є труси-підгузки. Вони незручні, бо треба знімати взуття та весь одяг нижче пояса, щоб їх надягти. А з простими підгузками легше, бо вони на липучках. Купили пачку тих трусів, щоб якось вижити. То довше й складніше, але треба якось виходити з ситуації.
За час у #ДоступноЄвротур Діма дуже засмаг. І його інколи приймають за іспанця й вітаються: ¡Hola! Найближчими днями це йому знадобиться. Голосування щодо наступного міста в автостопі між Сан-Себастьяном та Барселоною було напруженим до останнього моменту. Тому ми вирішили, що хлопці відвідають обидва міста :) Іспаніє, тримайтеся! До тебе мчить #ДоступноЄвротур!
29 квітня. День 15
Знову ночівля у наметі
Жоель зранку повіз Валентину до аеропорту та повернувся за хлопцями. Перед виїздом Дмитро пішов викидати сміття. По дорозі зустрів місцеву дівчину. "Bonjour", привітався Діма та використав третину свого словникового запасу французької мови. Дівчина відповіла, посміхнулася та пішла вперед. Викинула своє сміття, повернулася до Діми та видала незрозумілу тираду французькою. Він нічого з того не зрозумів, але з контексту стало ясно, що вона пропонує допомогу. "Voui", Діма віддав своє сміття та використав другу третину словникового запасу. Дівчина викинула його сміття. "Merci", вичерпав словниковий запас Діма. Дівчина посміхнулася та пішла. Неймовірний рівень комунікації без знання мови xD

Дорогою виникли проблеми з машиною. Пересіли на трамвай. У Бордо всі трамваї доступні – з низькою посадкою, менше 2 см. Знайомі французи розповідали, що проїзд для людей з інвалідністю безкоштовний. Так воно й є, проте з міжнародним посвідченням, яке в Україні не видають. Жоель та Костя мали квитки, а Діма ледь не отримав штраф 70 євро xD

Вийшли на найближчій до виїзду зупинці. Діма пішов до вбиральні в автосалоні. Облаштована вбиральня не працювала. З труднощами скористався звичайною. Тим часом Костя стопив машини. Безрезультатно простояли три години. Нарешті зупинився хлопець. "Куди?", "До Байонни (місто на кордоні між Францією та Іспанією, 50 км від Сан-Себастьяна)". "Я не туди, але підкину до кращого місця стопу". Проїхали десь 70 км до Соньяк-е-Муре. Просиділи ще години три. Зупинялися люди, але майже всі їхали назад до Бордо.
Діма на карті знайшов парковку за 7,5 км. Там має бути багато машин, легше стопити. Пішли через селище й не пошкодували: природа, затишні будинки, привітні люди — як у фільмах. Аж хотілося там залишитися на нічліг. Згодом ці думки матеріалізувалися.

Дорогою зустріли двох коней у загоні. Костя частину яблук їм віддав. Діма завжди боявся коней. Думав, вони його з'їдять xD Проте здружився з обома та скормив своє яблуко.

Прийшли на парковку, коли сонце майже зайшло. Безрезультатно постопили й там. Зв'язалися з Тетяною Мороз, з якою домовилися щодо нічлігу в Сан-Себастьяні. Вона намагалася допомогти через друзів. Все дарма.
Розбили намет. Знову дякуємо @propohody, що б робили без вас. Висока вологість і трохи капало. Зате тепліше, ніж у Польщі. Хлопці не пошкодували, що не вдалося виїхати з містечка. Заночували на природі. Солодко спали під зоряним небом.

Ваша підтримка не вбереже Діму від сну під відкритим небом. Проте завдяки їй ми зможемо розповісти про всі пригоди #ДоступноЄвротурі у нашому блозі та відео. Благодійникам, які підтримають проект на суму від 500 гривень, Дмитро надішле листів з одного міст автостопу.
30 квітня. День 16
Ранок на парковці видався легким. Діма скористався своїм шармом та познайомився з прибиральницею, а вона набрала смачної води для хлопців з місцевої криниці, бо минулий вечір провели без води. На парковці знайшли душ, облаштований для людей з інвалідністю. Однак платний — 13 євро. Вирішили не користатися.

Стоп почався важко: взагалі ніхто не зупинявся. Дарма простояли 20 хвилин. Діма навіть пішов шукати щастя до автобану. Проте швидко схаменувся та повернувся до Кості. Коли думали йти на автобус, то підвалило щастя: "Куди?", "До Байонни", "Сідайте", "Ого, не може бути! А може й до Сан-Себастьяна їдеш?", "Та ні, звертаю". Бенджамін багато подорожує та не любить GPS. Користується паперовою мапою. Нещодавно сам впродовж місяця об'їздив Норвегію та Швецію. Знає, що такі подорожі, як #ДоступноЄвротур, і через це підхопив хлопців. Проїхав з Дімою та Костею далі, ніж планував - до містечка Ірун, у 20 км від Сан-Себастьяна.

Спершу хотіли стопити в Іруні. Наштовхнулися на виїзд на автобан. Вдруге за день хотіли ризикнути та передумали. Пішли на потяг. На пероні дівчина з Австралії, яка сама розпочинає подорож Європою, допомогла розібратися, в який бік їм їхати та як купити квитки. Вийшли не на своїй станції. Пощастило, що швидко прийшов наступний потяг. У Доностії, назва Сан-Себастьяна мовою басків, хлопців зустріли Nicolas Tacussel та Тетяна Мороз. Діму та Костю покормили та вони одразу пішли купатися.
Діма дістався океану і все. Забув про камеру, Костю, #ДоступноЄвротур, команду ДоступноUA у Києві, про візок та увесь Всесвіт взагалі. Більше 30 хвилин плавав у Біскайській затоці. Після березневого Чорного моря в Одесі, вода тепла. Так далеко заплив, що його тричі загубили та не розуміли: то буйок чи Щебетюк.

Гуляли містом, усі на колесах: Таня на електросамокаті, Ніко на електроскейті, Костя на скейті (йому подарували скейт) і Діма на візку. Доностія — дуже доступне місто. Вулиці побудовані зручно, класний з'їзд до пляжу, де потрібно є пандуси та ліфти. Всі ними користуються, без виключення. Вийшли на місцину з гарним оглядом та милувалися неймовірним заходом сонця в Іспанії. Знайшли ледь не єдиний ресторан у місті зі сходинкою на вході та без вбиральні xD
Ніколас розповів, що до Барселони важко дістатися. Запропонував купити квитки на автобус та пообіцяв, що наші читачі, тобто ви, про це не дізнаються. Однак хлопці пояснили, що це одна з фішок проекту: можна подорожувати з будь-якою сумою, 100 євро на місяць на двох чи навіть без грошей. Байдуже, вони кидають гроші за гру на гітарі чи допомагають ось так. Якщо ви теж забажаєте допомогти нашому проекту, ми завжди раді підтримці. Якщо ж підтримаєте нас на суму від 500 грн, Діма надішле вам листівку з Барселони чи наступного міста #ДоступноЄвротур.

Наїлися та випили вина, покаталися нічним Сан-Себастьяном, а коли повернулися додому, наступило перше травня — велике свято — день народження Ніколаса. І продовжили святкування. Зранку на них чекав автобус до казкового міста Антоніо Гауді.
1 травня. День 17

Прощавай, океане! Привіт, море!
Зранку на хлопців чекав автобус. Тетяна приготувала в дорогу бутербродів. Тож за Діма та Костя можна було не перейматися. Прийшли на станцію за 10 хвилин до відправлення, і одразу почалися проблеми: не можна з електронними квитками, тільки роздруковані. Вдалося домовитися. На цьому не припинилося: в автобусі наявний підйомник для людей на візках. Однак за словами водія "треба було раніше повідомити". До автобусу Діму заносили.

Що цікаво, автобусні станції заховані під землею. Зате доступні: обладнані ліфтами, відносно нормальним спуском, ескалаторами. Зручність на рівні. Те саме стосується всіх міст дорогою до Барселони — Памплона, Сарагоса, Леріда. Все комфортно, пониження зроблені якісно, пандуси з правильним кутом, поручні, сходи дублюються підйомниками чи пандусами. Часом у кращих традиціях універсального дизайну: у місці, де могли зробити сходи — зробили зручний з'їзд.
На одній із зупинок на Діму та Костю наїхала літня пара. Хлопці зайняли їхні місця. Діма та Костя мали сидіти попереду. Однак коли Діму заносили, то занесли трохи далі — для спільного комфорту. За них вступилася дівчина та пояснила ситуацію. Зрештою хлопці залишилися на своїх місцях.

Вражень від Сан-Себастьяна залишилося багацько. Особливо завдяки океану. Щебетюк і вода — то окрема історія. Дмитро обіцяв туди ще повернутися. А поки попереду чекає Середземне море. Звідки він може відправити вам листівку, якщо ви підтримаєте наш проект на суму від 500 гривень.

У Барселоні хлопців зустрічала Світлана Колісниченко. Знову не увімкнули підйомник і Діму зносили на руках. Зате живуть поруч з Храмом Святого Сімейства (ісп. Sagrada Família). І кожен навіть має окрему кімнату! На вечерю Світлана накормила борщем та котлетами (типові страви іспанської кухні :) ) Сьогодні день у Барселоні. Завтра зранку вирушають до наступного міста #ДоступноЄвротур, яке оберете саме ви.
2 травня. День 18

Щебетюка намагалися осідлати! Невдало.

Прокинутися рано не вийшло, хоч дуже хотіли xD Весь день Світлана провела з хлопцями. Гуляли містом, на одній з центральних площ годували голубів просто з рук. Дикі й голодні птахи, що сказати. Голодніші, ніж наші мандрівники, бо в автостопі їх усі гарно годують :)
У місті Дмитро захотів до вбиральні. Пішли до найближчого ресторанчика — сходи вниз. "Вибачте, у нас ліфт з іншої сторони". Там дійсно ліфт, що спускається до підвалу. Діма без перешкод дістався до вбиральні.
Потинялися містом та пішли до моря. Хотіли купатися усі втрьох, а врешті-решт Діма купався сам. Адже це море. До нього спеціально йшли. Як тут не купатися? Хлопці з пляжу допомогли дістатися води. Спершу реально було холодно. Вода холодніша, ніж у Сан-Себастьяні. Проте розплавався, й попустило. На усьому пляжі ніхто крім нього не купався, хіба по коліна заходив. А Діма заплив далеко й повернувся, коли пальці почали відмерзати.

Влаштували пікнік на березі Середземного моря з вином та канапками. За відсутності чаю Діма грівався віскі xD Грав на гітарі прямо на пляжі: не заради грошей, а заради задоволення. Навіть вперше заспівав впродовж подорожі. До Діми, Кості й Світлани приєдналася пара з Австрії — Йорген та Катеріна. Обоє навчаються у Барселоні. Класно з ними потусили та домовилися ввечері зустрітися в ірландському пабі — Martin Collins. Один з найстаріших пабів Барселони та один з небагатьох, де грають живу музику.
Ввечері гуляли містом, Костя фотографував місто. Світлана вирішила пожартувати xD Трохи відстала, зайшла Дімі за спину та з вигуком "Вези мене!", застрибнула йому на плечі, як на коника xD Діма не чекав такої гостинності та перевернувся назад. Знизу він, на ньому візок, а зверху Світлана. "Лежимо ось так, милуємося вечірньою Барселоною" xD Зібралася купа людей, підійшов Костя й підняли Діму. Посміялися. На щастя, без серйозних забиттів. Трохи потилиця болить :)

У пабі на них чекали Катя, подруга Світлани, та облом: місць немає, а жива музика почнеться за три години. До речі, Катя пише вірші та нещодавно видала свою збірку.

Повернулися додому і знову поїли борщу. Ось так тужать за Україною ;) На завтра Світлана замовила Blablacar для хлопців до Перпіньяну (містечко у Франції близько до кордону з Іспанією). Дуже емоційний день у Барселоні. За весь час автостопу зустріли найбільше людей на візках. Саме тут Діма чітко відчув, що #ДоступноЄвротур виходить на фінішну пряму. Хоч вона ще й далеко. Почав рахувати дні до повернення.
3 травня. День 19

Ночівля у наметі. Дубль 3. Або як Щебетюк паркан перелазив.

Дощ ледве не зіпсував останній день у Барселоні. Весь день через таку погоду хотілося спати. Проте Дмитро та Костянтин відправилися в автостоп не для сну. І навіть не для відпочинку. Пішли гуляти містом. Квитків до головної перлини Барселони — Храму Святого Сімейства не було. Скоро повернулися додому. Світлана знайшла сушилку для одягу та висушила речі хлопців.

Коли дощ трохи вщух, то пішли кататися на мотоциклі, як Світлана пообіцяла ще вчора. Мотоцикл зручний та великий, як диван. Діма боявся, аби ноги не сповзли та не обпеклися об трубу. З людьми на візках таке траплялося, однак все пройшло чудово. Кожен з хлопців отримав по десять хвилин щастя на мотоциклі.
Діма відправив ще три листівки для благодійників, які підтримали #ДоступноЄвротур! Як і собі отримати листівку з автостопу від Щебетюка? Підтримайте наш проект на суму від 500 гривень, і Діма надішле вам листівку з міста перебування.
Після обіду Діма та Костя сіли на Blablacar у сторону Франції. Поїздку їм оплатила Світлана. Ми дуже вдячні їй за це. Їхали з дівчатами-іспанками. У машині стояла сильна задуха. В якийсь момент Діму почало нудити й аж запаморочилося у голові. Давно так себе погано не почував. Кості від задухи було не легше. В якийсь момент Діма не витримав та відкрив вікно й висунувся, як песик. Дівчата то помітили та сильніше увімкнули кондиціонер на охолодження. Згодом зупинилися на заправці, подихали повітрям, дівчата пригостили печивом. Попустило.

Приїхали до Перпіньяну, коли починалися сутінки. Діма стопив машину, поки Костя пішов шукати місце для ночівлі. Удача оминула Дмитра: за весь час зупинилася тільки одна машина й та не по дорозі. Зате Костя до успіху йшов та прийшов. За винятком того, що спершу на шляху стояв паркан, що відділяє дорогу від лісу, а за ним крутий спуск. Паркан метр у висоту. Діма заліз корпусом, зібрав на себе всю пилюку, перекинув одну ногу, інша висіла по той бік. Машини, що проїздили повз бачили, як Щебетюк світить задом у їхній бік. Костя перекинув візок, сам переліз та допоміг Дімі остаточно подолати паркан.

Далі крутий спуск. Діма подумав повернутися, але таки спустилися. Не уявляємо, як вони сьогодні підіймалися наверх. Поставили намет. Поїли, лежать. Пахне соснами й грибами. По ту сторону палатки моросить дощ. Всередині поки сухо, але вологість піднялася. Діма розповів Кості якусь сумну особисту історію з дівчиною, що сталася днями. А з нами не поділився! Проте ми посилаємо йому промінчики підтримки, правда ж? :) Поруч невідкоркована пляшка вина. Сповнюємося атмосферою автостпопу та чекаємо на нові пригоди :)
4 травня. День 20

Ранок у сосновому лісі теплий та спокійний. Зібрали намет та пішли до дороги. Спільними зусиллями подолали крутий підйом, а опісля паркан. Потік машин був шалений. За 15 хвилин спіймали машину. З професійним дайвером Томом доїхали до Монпельє. Раніше Том багато подорожував автостопом, до купівлі машини.

У Монпельє стопили ніби на прикольному місці, однак простояли три години. Підхопила хлопців Катріна. Вона помітила Дмитро та Костянтин ще перед тим, коли заїхала пообідати. А після вирішила їх взяти. Катріні 62 роки, а виглядає вона набагато молодше. У 1977 році, в студентські роки, вона з друзями бувала у Києві. З нею хлопці дісталися Марселя.
На Лазуровому березі погода дуже мінлива: вітряно, перепади між спекою та холодом. На трасі під Марселем Костя пішов до магазина по хліб, а Діма залишився стопити. Досить швидко зупинився хлопець, що їхав до Ніцци. Діма подзвонив, щоб Костя повертався, завантажилися до машини та продовжили шлях. Побували у Каннах, хоч і проїздом. Ніцци не дісталися, бо Костя захотів вийти на заправці дорогою та продовжити стопити. А могли б там заночувати на березі моря. На прощання водій подарував їм чотири пляшки пива. Що було доречно, бо вода закінчувалася, а спрага збільшувалась.
На заправці Діма протестив облаштовану вбиральню та залишився задоволений. Після продовжив стопити, а Костя шукав місце для намета. Підходящого місця не виявив. Необхідно продовжувати шлях. Зупинився хлопець на маленькій машині, що й так була забита речами: Костя сів позаду й тримав каркас візка на колінах, Діма попереду з наплічниками. Водій виявився художником, має виставку в сусідньому містечку. Залишив хлопцям свою візитівку.
Хлопці трохи шоковані. Схоже доведеться попрощатися з ідеєю оренди машини. Через ціну. Сама оренда недорога, але податки, плата за бензин, автобани, екстракіломентри на день (можна не більше 100 км на день) вилилися у 512 євро. Непідйомну суму, враховуючи домовлені 100 євро на місяць. До кордону з Італією близько 40 км, а там з автостопом все дуже погано. Без машини на Діму й Костю чекає справжній виклик у Італії. Ви можете допомогти їм зібрати гроші на оренду та полегшити життя хлопцям після безкінечних ночей у наметі.

Заночували у лісі на Лазуровому березі, за дев'ять кілометрів від Ніцци. Знову намет. Зате тепліше, ніж у Перпіньяні. Поруч жаби та цвіркуни. Сьогодні мали рано вставати з двох причин.
Перша: о 13-й годині за місцевим часом Діма стартував у благодійному забізі Wings for Life! Всі кошти від якого спрямують на пошук методів лікування травм спинного мозку.
Друга: Кості страшно спати у тому лісі. Та попри всі страхи, #ДоступноЄвротур має тривати!
5 травня. День 21

Для Дмитра активна частина дня розпочалася із благодійного забігу Wings for Life. З одного боку Середземне море, з іншого — гори з засніженими верхівками. Не кожному бігуну Wings for Life пощастило, як Дімі. Неймовірні краєвиди навколо. Діма так замилувався, що декілька разів непомітно для себе зупинявся. Хоча це не завадило пробігти 8,39 км, а місцями розігнатися до 12,3 км/год. Біг то тротуаром, то облаштованою велосипедною доріжкою.
Поки Діма бігав, сусідська собака двічі надзюрила на чохол з гітарою та наплічники (на фарт?). Приходив хазяїн собаки, вибачався, Костя випив з ним вина та їли бутерброди.

Технологію допомагають в автостопі: Google показує 3D-моделі вулиць. Сидячи у МакДональдсі, Діма "пройшов" три кілометри та знайшов гарне місце для стопу. Пішли туди, одна все одно ніхто не зупинявся. Декілька годин стопили безрезультатно. Нарешті спинився хлопець, який підкинув їх до аеропорту Ніцци.

Там забронювали Blablacar, що їхав до Румунії. Спіймали себе на думці: поїхати з ним до кінця. А там зовсім близько додому, і ну його той #ДоступноЄвротур. Жартуємо. Хлопці отримують задоволення від автостопу. Хоча фізична та моральна втома дається взнаки.

Поки чекали на відповідь, згадали про варіант з Flixbus. Глянули і диво: менше, ніж за годину автобус з аеропороту Ніцци до Генуї! Замовили квитки. Водій взагалі не говорив англійською, а Дімі й Кості допомогла перекладачка, яка працювала з парою туристів зі США. Дізналися, що водій не має права навіть торкатися Діми та допомагати з підйомом до автобуса, а щоб скористатися підйомником треба було раніше звернутися до чергового. Звичайно, Діма викрутився та організував собі допомогу.

Дорогою Діма милувався краєвидами у вікні, а Костя дивився фільм. Ніцца однозначно заслуговує, щоб її відвідали. І так всю дорогу аж до Генуї милувався пейзажами та міркував, чи треба ще комусь відправляти листівки з #ДоступноЄвротур. Він обов'язково це зробить благодійникам, які підтримають наш проект на суму від 500 гривень.
Житла у Генуї не мали: щось дешеве не встигли забронювати, намет розкласти ніде. Пощастило, що відгукнувся отець Віталій. Тож хлопці заночували у храмі Святого Стефана.

Поки Діма з нами спілкувався, Костя з'їв усю смачну ковбасу. Костя, офіційно попереджаємо: припини цю ковбасну дискримінацію! Бережи Діму. Тобі ще повертатися до Києва, а ми знаємо, де ти живеш xD

За день хлопці дуже змучилися. Особливо Діма після забігу. Дуже хотілося змити з себе втому, відпочити й просто полежати. Мають нагоду трохи скинути темп та провести день у Генуї, а далі відправитися у наступне місто #ДоступноЄвротуру.
6 травня. День 22

Ви ж знали, що Діма майже не чує на праве вухо? От через те вухо ледь не проспав будильник. А коли Костя встав його вимкнути, здивувався, що у кімнаті стільки світла, а будильник досі не дзвонив xD

Після сніданку у храмі пішли до міста. Вирішили пограти на гітарі. Тільки сіли налаштувати, як лопнула перша струна. У подорожі Діма грає свою музика та майже не використовує першу струну. І він продовжив грати, поки Костя побіг купувати струни. Костя зник десь на годину: оббігав п'ять музичних магазинів, а купив струну в книжковому.
Тим часом Діма грав без першої струни. До нього підійшов песик, а за ним і хазяйка — гарна дівчина з курчавим русявим волоссям та сірими очима. Діма знову майже закохався під час автостопу <3 Не міг заговорити з нею, бо грав. Посміхнувся. Вона посміхнулася у відповідь. Іскра? Песик продовжував сидіти поруч з Дімою, ніби натякаючи. Вона йде, а собака на місці. "Зрозумій мене, давай залишимось", ніби казав пес. "Зрозумій його", вторував Щебетюк. І ще довго дивився їй вслід.
Повернулися до храму, де Любов, дружина отця Віталія, від пуза нагодувала хлопців. Накормили так сильно, що Дімі аж погано стало. Після обіду Діма та Костя відвідали службу, що провів отець Віталій. До речі, храм недоступний — на вході багато високих сходів. Зате за час #ДоступноЄвротур Костя наловчився допомагати, і сходи долають легко. Після служби отець Віталій дав слово Дімі розповісти перед паствою про автостоп.

Поки Діма у Генуї, ви можете отримати від нього листівку з одного з найстаріших європейських портів. Для цього необхідно підтримати #ДоступноЄвротур на суму від 500 гривень.
Багато гуляли Генуєю. Відпочивали після двох днів на дорозі та двох ночей у наметі. Наїдалися. Посварилися, але швидко помирилися. Пішли гуляти в порт. Тільки Діма подумав, що ще не бачив у Генуї людей на візках, то зустрів підлітка на візку. Перекинувся парою слів з його батьками. Потім зустріли Богдана. Він зрозумів, що хлопці зі Східної Європи, бо його дівчина з України. А сам він — італієць, хоча і має польске прізвище. У нього ампутували одну ногу, а містом він переміщається на спеціальному сидячому сігвеї.
Впродовж дня двічі грали на гітарі та заробили 40 євро. Вдруге грали під вечір. Трохи замерзли та пішли додому. Найближчим часом беруть коротку паузу в переїздах та затримаються на півночі Італії.
7 травня. День 23

Безжальний #ДоступноЄвротур, що ж ти робиш? За вчора:
Костя травмував коліно на мокрому морському камінні. Тепер шкутильгає трохи.
У Дмитра почав кровити шрам. Каже «стікатиму кров'ю і не доїду до вас». Діма, ти нам так не жартуй! Чекаємо тут на живого та здорового.
Натомість солона морська вода залікувала шрами на руках від постійного крутіння колес

Але все це тьмяніє на фоні Генуезького моря. Саме цей день уявлявся холодними, сирими ночами у наметі на парковці під Катовіце та й у інших не найкомфортніших місцях. Думки про нього зігрівали і не давали розклеїтися. І ось він настав: теплий пляж, прохолодні морські хвилі, лежиш собі, грієшся під сонечком або пірнаєш у море і плаваєш-плаваєш-плаваєш. Всім нам потрібне таке місце-орієнтир, що виведе на прямий шлях, коли життя, здається, кудись не туди завертає.

На плажі – галька. Це набагато зручніше для візка, аніж пісок. Щоб забратися у воду, Дмитро придумав новий лайфхак: скочувався у хвилі на боку. Назад вибратися допомогли старшокласники місцевої школи, які у той час прийшли щось досліджувати на березі. Ще один лайфхак: перевдягатися прямо на пляжі, прикрившись довгою майкою. Дмитро все дивується: і чого так багато труднощів з цим відчував до травми, якщо все робиться так легко?

Минулу ніч знову заночували у отця Віталія. Спасибі Вам, що прихистили наших мандрівників! І на довше, ніж планували з початку.

Наступне місто – Венеція. До кінця подорожі лишився тиждень. А ви все ще можете встигнути отримати листівку від Діми та Кості. Для цього підтримайте наш проект на суму від 500 грн.

Рушаймо далі!

8 травня. День 24

Їхали до Венеції, а приїхали… до Швейцарії

Зранку отець Віталій відвіз хлопців до заправки під Генуєю — єдиного можливого місця стопу до Венеції. Під час прощання він був дуже натхненним щодо #ДоступноЄвротур. Напевно, згадував власний досвід автостопу в часи духовної семінарії та проектував його на Діму та Костю.

Стопили у гарному місці перед з'їздом на трасу. Почався дощ, а машину так і не зловили. Перейшли та заховалися під навісом, поки не зустріли своїх найчастіших друзів за часи подорожі — європейських поліцейських. Вони взагалі не говорили англійською та навіть не хотіли її розуміти. Врешті-решт поліцейські пояснили, що тут стопити не можна, треба повернутися на заправку. Так і зробили. Повертатися під навіс не ризикнули. І правильно. Як дізналися, поруч розташована якась поліцейська установа. Хто осмілиться випробовувати терпець брутальних карабіньєрі, вдягнених у Dolce & Gabbana.
На заправці простояли більше чотирьох годин. Все дарма. Поки не помітили припарковану автівку на латвійських номерах. Діма дочекався на власників, розговорився з ними та домовилися, що вони візьмуть наших мандрівників з собою. Хоч і невідомо куди. Марціс та Крістіне поверталися додому, до Риги. Мають двох дітей. Подорожували по роботі: вони оздоблюють та роблять комфортними кафе та ресторани. Навмисне обрали таку роботу, щоб багато подорожувати.

Діма швиденько зметикував, проклав маршрут з Генуї до Риги. Маршрут пролягав через Швейцарію. Йому здавалося, що хтось пропонував прийняти на нічліг там (пізніше дізналися, що помилково) і це стало аргументом "за". Замість Венеції, хлопці потрапили до Швейцарії! Марціс та Крістіне тільки зраділи компанії на частину дороги. А Костю трохи брав стрьом, що не знали, куди їдуть.

Швейцарія — казкова країна. Атмосферно у горах. То засніжених, то голих. Схожі на Карпати. Однак все трохи доступніше та охайніше. До прикладу, навіть звичайна вбиральня є зручно для людини на візку. Що казати про облаштовану. Відчували себе дуже вільно там. Температура то опускалася, то підіймалася. Поки їхали пройшли весь річний цикл погоди: літо-осінь-зима-весна.
Зупинилися у місті Кур, звідки знайшли квитки до Венеції на наступний день. Заїхали до кафе, випили кави-чаю. До вбиральні — сходи вниз, проте одразу їх попередили, що мають доступну вбиральню та відкрили. Попрощалися з Марцісом та Крістіне, пішли гуляти.

Ввечері пішли на автобусну станцію. Діма зайняв вбиральню зі звичним ритуалом на дві години. До Кості підходить працівник:
- Ми закриваємося за 15 хвилин.
- Але у мій друг у вбиральні. На візку. Йому треба дві години.
- Гаразд. У вас є ще 15 хвилин.

Костя подзвонив Дімі, розказав ситуацію. Діма вийшов, домовилися з працівником: він їх замикає на станції, щоб надати Дімі час на себе, і повернеться за дві години. З однією умовою: не підходити до вікон. Вночі їздить поліція. Якщо побачать людей всередині зачиненої станції, то розіб'ють вікно та увійдуть досередини. А це створить проблеми для всіх.

На щастя, все закінчилося добре. Діма та Костя сіли на нічний автобус до Мілана, а там на інший до Венеції. В автобусі були вільні місця. Вдалося трохи полежати та відпочити. Сьогодні зранку дісталися Венеції. Відпочиватимуть та гулятимуть містом на воді.

Ви можете отримати особисту листівку від Діми з одного з найромантичніших міст світу — Венеції. Для цього необхідно підтримати #ДоступноЄвротур на суму від 500 гривень.
9 травня. День 25

Змучені Діма та Костя прибули до Венеції-Местре — материкової частини міста. Там чекало розчарування: хлопців обіцяли зустріти, прийняти на нічліг та разом погуляти містом. Замість того просто зникли. Не треба так. На щастя, у нашому автостопі немає місця смутку. Аліса, з якою Діма спілкується в Інстаграмі, запропонувала оплатити хлопцям хостел, аби вони відпочили.

Купили квитки на електричку до центру міста. До електрички три сходинки. Звернулися до працівників станції та отримали досить грубу відмову. Вони допомагають лише за завчасним зверненням. Допомогли перехожі.

Звідти купили квитки на водний автобус до площі Святого Марка, де домовилися зустрітися з Мартою Білас. Хотіли взяти квитки туди й назад. Проте через втому Діма сказав слово "назад" українською. Тому ввечері довелося купувати квиток у спеціальному автоматі за 7.50 євро (ранковий коштував 1.50 євро).
Венеція — божественне місто <3 Канали, будинки на воді. Її мости прекрасні! Її мости жахливі. Своєю недоступністю для людини на візку. Та коли недоступність зупиняла Дмитра?!

Відправили листівки благодійникам, які підтримали #ДоступноЄвротур. Якщо хочете, щоб з наступних міст Діма відправив вам листівку, підтримайте наш проект на суму від 500 гривень. Обов'язково вказуйте своє ім'я та зворотню адресу.

На площі зустрілися з Мартою Білас, а також з Леонідом Марущаком та Олегом Шаповалом. Ще коли домовилися з нею про зустріч, то у Діми стало легше на душі від думки, що зустріне знайомих людей тут. Погуляли площею та набережною. Мости у Венеції сильно обмежують можливість у пересуванні. Пізніше пішли усі разом поїсти. Хлопців пригостили обідом та Aperol Spritz. Заклад зручний: з пандусом, пониженням та облаштованою вбиральнею.
Останні дні були дуже витратними фінансово (а також емоційно та фізично). Через те Діма та Костя вирішили пограти на гітарі. Ще не встигли витягнути її з чохла, як підійшла поліція. У місті не можна заробляти грою на гітарі. І приємно, що сказали то дуже привітно.

У Венеції на тебе дивляться, як на ходячий гаманець: у хостелі за постільну білизну треба доплачувати — є матрац, ковдра та подушка — і тому хлопці ночували у своїх спальних мішках; за окріп та користування кухнею плати додатково. А ціни кусаються.

Далі Діма й Костя тримають курс до Відня. Поки невідомо як. Однак ніщо не зупинить #ДоступноЄвротур. Навіть якщо знов доведеться ночувати у наметі (краще ні) xD
10 травня. День 26

За 2,64 євро затарилися у венеційському супермаркеті: дві буханки хліба, три великих сосиски та вісім маленьких. Їжа на весь день. Пішли на заправки стопити. Чотири години марного стояння. Лише декілька разів зупинялися люди: підкинути до Мілана чи містом.

З самого ранку Костю сильно морозило, а Дімі навпроти спекотно і ходив у шортах. Діма пішов до ресторанчика поруч із заправкою, щоб попросити картонку і написати, куди їм треба. Дівчина дуже перейнялася Дімою та автостопом: допомогла з картонкою та готова допомогти, чим могла.

Дуже не хотілося залишатися у Венеції. Пробили номери прикордонних регіонів з Австрією та налаштували очі на пошук таких номерів. Якийсь час по тому помітили автівку з такими номерами на заправці. Підійшли до власниці машині, розповіли про #ДоступноЄвротур, попросилися з нею. Франческа відповіла, що не проти, але машина забита речами. Та хлопці звикли компактно вміщатися при мінімумі простору. Разом з нею доїхали до Удіне.
Там майже одразу помітили авто на австрійських номерах. Спробували здійснити той самий сценарій. Літня пара їхала до Відня, однак взагалі не говорили англійською, тільки німецька. Хлопці залишися в Удіне. Пізніше випливе, що на їхнє щастя.

Вечоріло. Безуспішний стоп. Хлопців почали відвідувати думки про намет. Напис на картонці змінили з "Відень" на "Австрія". Несподівано зупиняється дводверна "Ауді". Дівчина, чиє ім'я так і не розчули, захоплюється хокеєм та п'є багато енергетиків. Їде до Братислави, дивитися чемпіонат світу з хокею.

- Чому ви нас взяли?
- Бо моя машина пуста.
- Незвична відповідь
- Бо я незвична жінка. - ми всі разом посміялися з її відповіді.
Їхні шляхи розійшлися у місті Філлах. Кемпінгів навколо нема, готелі надто дорогі, а з грошей залишилося 20 євро. Пішли до Макдональдаса: доїсти венеціанські сосиски, пересидіти та подумати щодо подальших дій. Після Діминого сторіз у Інстаграмі йому написав Олексій з пропозицією прийняти у себе. Олексій з дружиною Катериною живуть недалеко та забрали хлопців автівкою. Обоє лікарі, в Австрії живуть 11 місяців.

Діма та Костя знову спали по-королівськи — в окремих кімнатах, а Діма навіть прийняв ванну, чого не робив років сто. Однак на тому удача не закінчилася: сьогодні Олексій та Катерина рушають у відпустку та на шляху завезуть наших хлопців до Відня! Тож покваптеся, якщо хочете отримати листівку від Діми з Відня. Для цього необхідно підтримати наш проект на суму від 500 грн. Обов'язково вказуйте своє ім'я та адресу.

Чекаєте на зустрічі про #ДоступноЄвротур? До яких міст нам завітати?
11 травня. День 27

З ранку Діма, Костя, Олексій та Катя відправилися до містечка Санкт-Пьольтен. Там Олексій брав участь у змаганнях Спартан — бігова дистанція з подоланням різних перешкод. Пізніше зустрілися з їхніми знайомими, які запропонували прийняти у себе Діму та Костю, якщо вони не знайдуть житла у Відні.

Дорогою до Відня зупинилися на паркінгу помилуватися краєвидами. Знайшли облаштовану вбиральню, однак зачинену. Катя та Олексій подзвонили за якимось номером, а Діма поки втиснувся до звичайної — незручно, але що вдієш. Тут до вбиральні забігає Костя: "Діма, там поліція...". "Блін, та що ми вже зробили?! Чому знову поліція?" - подумав Діма. "... за 20 хвилин приїде та відкриє тобі вбиральню!", закінчив думку Костя.

Як дізналися, в Європі люди з інвалідністю мають універсальний ключ. І коли їм потрібно відвідати таку вбиральню, вони не потребують сторонньої допомоги, а самі відкривають та користуються нею.
До Відня доїхали без пригод. У місті про нічліг домовилися з Оленкою. Олексій та Катя привезли хлопців просто до її будинку. Оленка разом з іншою українкою — Катьою — живе на четвертому поверсі та дуже вибачалася, що Дімі довелося подолати шлях вверх без ліфта. Та да, краще б хлопці ночували десь на вулиці. Діма та Костя знову спали у спальниках від ПроПоходи, бо дівчата не були готові приймати гостей.

Оленка в Австрії 15 місяців, вчиться у консерваторії. Вартість навчання однакова у Львові та у Відні, то чому б не повчитися в Австрії. Має досвід автостопу за маршрутом Харків - Дніпро - Львів.

Гуляли Віднем та зустрілися з Ромою Горчаківським. Він викладає в австрійській школі для українців, як і Катя. Проте то різні школи і вони ворогують наразі. Найближчі дні Костя та Діма проведуть у Відні. Тож якщо хочете отримати від них листівку з міста, підтримайте #ДоступноЄвротур на суму від 500 гривень. Та обов'язково вказуйте своє ім'я та адресу.

#ДоступноЄвротур триває, хоча ми починаємо лічити дні до повернення хлопців!
12 травня. День 28

Після ночівлі у Оленки, хлопці пішли гуляти містом. Інфраструктура Відня направлена на людей, і завдяки цьому місто зручне для всіх. Те саме стосується віденського метро. На всіх станціях є ліфти. Однак на одній ліфти не працювали, і Діма підіймався ескалатором — що теж не викликало проблем: працівники станції не гналися за ним з вимогою почекати на супровід. У той же час підводить безбар'єрність закладів: на вході всюди є сходи. І ми поки не знаємо, чому так сталося. Можливо, хтось знає та підкаже нам?

Коли Діма та Костя йшли з дому, взяли з собою гітару. Хоча напередодні Дімі в Інстаграм написала дівчина, яка давно живе у Відні, що у місті заборонено заробляти грою. У разі порушення — конфіскація інструменту та штраф. Є одне місце, куди заборона не поширюється. Ще не випало нагоди спробувати.
Гуляли містом з Ромою. Дуже енергійним хлопцем. Він родом з Червонограда, що на Львівщині. У Відні вивчає богослов'я. Свого часу стопив Україною та за день з другом об'їздив усе Закарпаття. Рома провів для хлопців класну екскурсію містом: багато розповів про його історію та будівлі. Бачили будинки з табличками, де жили Леся Українка та Іван Франко. Росіяни були проти встановлення таблички Франку та звинувачували його в антисемітизмі. Однак один австрійський професор зібрав інформацію та провів семінар, де спростував такі звинувачення. Після семінару табличку на честь Франка таки встановили.

Відвідали один із символів Відня — Собор Святого Стефана (St. Stephen's Cathedral or Stephansdom). У соборі знаходиться один із найкращих оргáнів у світі, який ще не встигли повернути на місце після ремонту. Ремонт коштував близько 1 млн. євро. Просто уявіть собі масштаби того оргáну.

За прогулянкою старим містом хлопців застав дощ. Пересиділи його в піццерії, випили чаю. До вбиральні сходили всі, крім Діми :) , бо там сходи. Дізналися, що є ліфт. Треба вийти назовні, зайти через кухню та спуститися на ліфті. Вбиральня необлаштована, однак Діма заліз досередини. Між тим зовні чекала офіціантка: без роздратування, без поспіху та з посмішкою. Так само, як було в Барселоні, і всюди в Європі. Бо клієнт — то клієнт.
Сьогоднішній день хлопці провели у Відні. Тож ви ще маєте нагоду отримати листівки від Діми з #ДоступноЄвротур. Для цього необхідно підтримати наш проект на суму від 500 гривень. Та обов'язково вказуйте свої ім'я й адресу.

Залишилося ще два дні автостопу Європою. На двох Діма та Костя мають 23 євро. Як вважаєте, чи вистачить їм цієї суми або вони потраплять до боргової ями? :)
13 травня. День 29

Діма та Костя не хочуть їхати з Відня! Ні, не так. Вони не хочуть їхати від Оленки та Каті! Хлопцям дали нічліг, дуже по-дружньому прийняли, смачно годують. Звичайно, чого б вони захотіли їхати від них. Такий теплий прийом перетворився на приємну тенденцію всього #ДоступноЄвротур.

Прокинулися дуже рано через шум моря. Згадали, що у Відня моря немає. Зате є посудомийка у квартирі. Тим часом за вікном лив дощ. Хлопці розраховували залишитися вдома через те, однак Оленка командирським голосом сказала збиратися.

Гуляли містом, шукали у місцевих аптеках підгузки для Діми. Знайшли за 25 євро. Не варіант, враховуючи, що залишок по грошам у хлопців — 20 євро. В іншій аптеці знайшли за 9,99 євро. В одному з віденських парків, поки Діма працював, Костя годував качок шоколадом. Здається, хлопці втрачають зв'язок з реальністю. Час повертатися додому.
Поруч з Шенбрунном, резиденцією австрійських імператорів, домовилися зустрітися з Марією. Вона живе у Відні з дитинства та це саме вона поділилася тим місцем, де можна заробляти грою на гітарі. До резиденції піднімалися різкою дорогою. Тому часом Костя та Марія допомагали Дімі.

Ще один холодний вітряний день у Відні. Діма та Костя знайшли те місце, де дозволено заробляти грою на гітарі,... а там стоїть поліція! Хотіли у них спитати, чи то таки дозволено, проте передумали і дочекалися поки підуть. Пограли, заробили майже 12 євро. Поки Діма грав, то навіть погода покращилася: потеплішало та вийшло сонце.

Цікава історія з містобудування Відня: перед розбудовою одного з районів міста, його тоді ще не існувало взагалі, влада провела туди метро і з'єднала його з центром міста. Встановили макет, що показував як район виглядатиме у майбутньому. Люди приїздили туди, дивилися і розкупили квартири ще до їхньої побудови.
За день, і за всю подорож, Діма змучився. Якийсь хворобливий стан. Ввечері двічі поміряв температуру — 35,8 та 36,4. То недобре. Проте завтра зранку все одно рушають до Братислави. Марія поділилася способом, як автобусом доїхати туди за один євро: реєструєшся у відповідному додатку, і перша поїздка коштує один євро замість п'яти з копійками.

Братислава — останній шанс отримати листівку від Діми з #ДоступноЄвротур. Для цього вам потрібно підтримати проект на суму від 500 гривень. Обов'язково вказуйте своє ім'я та адресу.

А ще у Братиславі хлопці планують продати гітару. На літак із нею зась. Якщо вам чи комусь із ваших знайомих у місті потрібна гітара, то пишіть Дмитру. Останні дні автостопу Європою. Не можемо дочекатися зустрічі з хлопцями у Києві.
14 травня. День 30

Діму атакувала незнайома жінка! Перед автобусом хлопці зайшли на пошту відправити листівки з Відня. Костя пішов відправляти, а тим часом Діма фотографував недоступні сходи на вході пошти. До нього підійшла жінка та німецькою почала кричати, що Діма зробив її фото, це протизаконно. Пояснити щось їй було нереально, бо вона якась вар'ятка та й англійською не говорила. Дімі та Костя прийшов на допомогу перехожий, який подивився з хлопцями фото та намагався німецькою їй пояснити, що її немає на них. Та вона нікого не слухала.

Ледь встигли на автобус до Братислави. Водій дуже приязно ставився до хлопців: дав безкоштовну воду, виділив окреме відділення у багажнику та допоміг Дімі на виході з автобуса. Дорогою у Діми щемило на душі від усвідомлення, що це кінець #ДоступноЄвротур. Ледь не пробило на сльозу. Однак і продовжувати автостоп не хотілося через втому.
Братислава зовсім не така, як уявляли після відомого фільму Євротур xD Комфортне та облаштоване місто. Значно зручніша, ніж українські міста. Тим не менш хлопці особливо не гуляли містом. Словаччина зустріла дощовою та вітряною погодою. Чим навіювала бажання відпочивати й нічого не робити.

Хлопців прихистила Лілія, її чоловік Дмитро та син Дмитро (його хрещеного теж звуть Дмитро xD). Дмитро-старший забрав на авто Костю та Діму, трохи покаталися місто і поїхали до них додому. Смачно повечереяли, а після Дмитро-молодший та Діма влаштували невеликий музичний імпровізаційний виступ.
Сьогодні в аеропорту Братислави стався казус: на реєстрації та здачі багажу хлопцям дозволили взяти гітару на борт. А вже перед посадкою інші працівники сказали, що треба купувати додаткове місце та доплачувати. Однак так просто Діму та Костю не візьмеш. Просто посеред терміналу вони почали… ламати гітару навпіл! Всі присутні були шоковані тим. Діма ламав гітару на вході, та не виходило. Пасажири просили не ламати та згодилися заплатити за місце; працівники теж просили того не робити і таки згодилися пропустити їх з гітарою, бо вони їхали без багажу. Ось так здоровий глузд переміг на відльоті з #ДоступноЄвротур xD

І ось хлопці вдома! Після всіх літаків, автівок, потягів, наметів, заправок та міст! Так швидко пролетів місяць автостопу. Хто б міг таке подумати 30 днів тому, коли ми проводжали хлопців?!
Підтримати проект
Кинути нам грошей* на хлібчик, щоб ми могли радувати вас крутими відосами про подорож року :)

Кожному, хто підтримає нас на суму від 500 грн, Діма надішле іменну листівку з подорожі ;) Лишайте свої контакти у полі "призначення платежу", щоб ми могли з вами зконтактувати