Подорож –
це можливість зробити те,
на що раніше
не наважувався

#Доступно Блог
Менше п'яти діб минуло між нашим першим дзвінком Тетяні Герасимовій та врученням їй квитка у доступну секретну подорож. Тетяна відпочивала з друзями у Львові та вже збиралася додому, аж тут ми. Коротка нічна розмова, повернення квитка на потяг до Кам'янського і ось вона на шляху до Івано-Франківська.
Доступно.UA: Розкажи, як тобі Івано-Франківськ?
Тетяна: Я не очікувала, що Франківськ настільки гарне місто. Дуже затишне, дружні люди, всі такі залучені, всі щось роблять. От була в «Urban Space 100», який взагалі надихає, надихає їхня молодь. Такий маленький Львів. Вони кажуть: «Ми кращі, ніж Львів, приїжджай до нас жити». Відповіла: «Згода, тільки продовжуйте покращувати доступність". Обіцяли, не зупинятися.

Д: Вважаєш, вони схожі - Франківськ та Львів?
Т: Історичною частиною, так. Площа Ринок, ратуша, архітектура. В якийсь момент зловила себе на думці, що я не в Україні. Дуже сподобалися мені старовинні споруди, будинки дуже гарні. Вони бережуть своє, оця їхня тема з реставрацією старовинних дверей. Дуже круто.

Д: О, я також обожнюю їхні двері. А як взагалі, місто доступне? Зручне?
Т: Площа Ринок і парк дуже зручні. Гуляєш сама, доки є пониження. Коли віддалялася від них і наштовхувалася на бордюри, то розверталася і шукала іншого маршруту. Без Вови і Христі [наші друзі з організації "Тепле місто"], я би сама не впоралася. Дуже дякую їм за це. В історичній частині не всі, але можна подивитися пам'ятки. Ніби є пониження, а насправді то бордюрну плиту перевернули. І так зробили, що ніби й нахил є, але самому на неї не піднятися.

Місто компактне, транспортом я не користувалася. Все найцікавіше знаходиться у пішохідній доступності. До того ж, там настільки все зручно – вокзал, готель, центр міста, заклади – не було навіть потреби в ньому.

І загалом, Франківськ - це про людей. Перед поїздкою я боялася залишитися сама в незнайомому місті. Зазвичай люди парами їздять. А потім думаю: «Це ж не безлюдний острів». Мої страхи не підтвердилися. Сама ще не зрозуміла, що потребую допомоги, а люди помічають і поспішають допомогти.

Д: А як заклади? Доступні чи ні?
Т: Так, в більшості доступні. Я відвідала два заклади з наліпками «Доступно.UA". Я казала, що це місто про людей. Також Франківськ - це про поїсти. Місцеві постійно радять скуштувати щось. І все дуже смачне. У «Делікації" (Доступно.UA рекомендує) найсмачніше морозиво в світі. І ще, у готелі трохи пандус незручний, але що сподобалося: коли вказала на це, то сказали, що змінять.
Д: Цим прекрасні невеликі міста, що вони чують.
Т: Так, я готова платити на рівні з усіма, але щоб було цивілізовано. Колись я так не потрапила на концерт улюбленого гурту: зобов'язали зібрати пакет довідок на безкоштовний вхід. Я сказала, що заплачу повну вартість. То мені відмовили. Або довідки, або ніяк. Нічого забезпечувати інакше не будуть. Це дикість. Мають надавати умови та доступ, за які я заплачу. А не так щоб: «Я - «інвалід» [маю інвалідність], де у вас тут безкоштовно?».

Так, і ще одне. Знаєш, що я робила у Франківську? Фоткала туалети! Бо вони доступні і зручні! У недоступному «Говорить Івано-Франківськ» просторий класний туалет. Ніяких позначок, він просто зручний. Я цього не очікувала: заклад, в якого сходинка на вході, зробив такий туалет. Ніби нічого особливого, але це речі завдяки яким хочеться повертатися до закладу. Вони створюють різницю.

Д: Вже зробили набережну поруч з озером? Почали облаштовувати...
Т: Ще не до кінця. Вже є три доріжки: бігова, велосипедна і пішохідна. Це дуже зручно. Там трохи з однієї сторони не зручні пандуси, але з іншої сторони нормально, можна вийти і зайти. Класно, дуже класно. Дуже багато парків, скверів. В принципі пандуси облаштовані всюди, але які вони це вже інше питання. Але в принципі вони є.

Коли я побачила набережну у Франківську, у мене така образа на нашу владу виплила [Таня з Кам'янського, Дніпропетровської області]. У нас Дніпро, а набережна ніяка. Хіба так можна?! А тут озеро. Так, воно велике і гарне, але це озеро. Франківськ - гарний приклад іншим містам, тим як вони працюють над собою. Це маленьке місто, на яке можна рівнятися, бо вони самі ростуть, і це завдяки людям.

Д: Опиши Івано-Франківськ одним словом. От, Франківськ - це…
Т: Його не вмістити в одне слово. Франківськ – це думаючі, читаючі люди, розумні. Це інтелектуальна музика. Я була вражена, там в закладах грає джаз, там грає така музика, я кажу: «у вас Оля Полякова не верещить з колонок». Невже так буває? Для мене Франківськ – це маленький Чікаго. Дуже затишно і так дуже ретро.

Д: Клас. От ти кажеш Чікаго. Маєш плани поїхати за кордон? До чого серце лежить?
Т: Лондон. І не сам навіть, а його околиці. Я фанатка Англії. Багато про неї читаю і маю мрію побачити її на власні очі. Можливо, шукатиму якусь програму чи стипендію, щоб там вчитися. Вчитися – це взагалі про мене. А тим більше у Лондоні.

Хоча самою своєю суттю я обережна. Рухаюсь маленькими кроками. Спершу десь близько. Наприклад, до Польщі. А потім Лондон і далі. Я б хотіла побачити світ, десь пожити, побачити як інші люди живуть. Але завжди мати привід повернутися до України. Щоб сюди хотілося повертатися, щоб тут було за замовчуванням доступно, а не ти маєш продумувати свій шлях, в залежності від бордюрів.
Д: Ти родом з Кам'янського. Як там ситуація з доступністю?
Т: На диво, Кам'янське стає доступнішим. Я в захваті, бо там дійсно зараз можна рухатись, можна пересуватися. Далеко від ідеалу, але є розвиток. На жаль, дуже забруднене повітря. І хоч у плані історичних будівель нічого немає, але є що подивитися: гарні будинки, сучасний парк тощо. Місто красиве, якби ще його розбудовували. Над цим треба працювати. У першу чергу, за рахунок активності людей. На жаль, щодо цього ми не такі активні, як той же Франківськ.

Надихає їхній постійний рух. Хоча вони себе не бачать зі сторони і не помічають, наскільки вони більш європейські. Вони інакше мислять, швидше рухаються. Цим надихають. Треба, щоб ми більше їздили туди, а вони до нас. Заради обміну досвідом і думками. Тоді ми будемо ближче одні до одного.

Д: Куди плануєш наступну подорож?
Т: Мрію побачити Ужгород. Дуже хочу. Маю такий недолік, що відвідую ті міста, що вже знаю - Одеса, Дніпро, Київ, Львів. А доступні секретні подорожі тим і прекрасні, що до останнього не знаєш, куди подорожуєш. А там, куди скажуть, туди їдеш.

Це класно, тому що я б не наважилась би сама зібратися у незнайоме місто. Я до Львова поїхала другий рік поспіль, бо знаю це місто, і для мене воно найкраще по доступності. А вже там випала можливість поїхати у секретну подорож. Ми з друзями намагалися вгадати, куди ви мене відправите, але Франківська у списку не було. То у мене аж мандраж почався, коли квиток побачила (сміється).

Д: Сама ти до незнайомого міста не подорожуєш. А як ти згодилася на секретну подорож? Тобто, я тобі дзвоню об 11 вечора, щось починаю розказувати, як нам цю авантюру зробити…
Т: Просто так. Мабуть, я завжди так приймаю рішення.

Д: Ти ж могла сказати: «Я передумала, то було три місяці тому…».
Т: Ні. Якщо для себе вирішила, йду до кінця у будь-якому випадку. Страшно чи не страшно, а треба. Такий стусан самій собі, щоб не сидіти вдома. Іноді прошу від когось, щоб мене струсонули. Людям на візках треба виходити. Досвід буває різним: і неприємним, і незручним, і важко через себе переступити, але треба. Показувати, що ми є. Якщо не будемо виходити, то доступність не з'явиться. Тому в будь-якому випадку треба через себе переступити. Тут просто це в голові.

Д: Подорожі сприяють цьому?
Т: Подорожі найкраще сприяють. Особливо, коли не можеш на щось наважитися. Якщо ти соромишся вийти з дому в себе місті, тобі некомфортно, то треба їхати в інше місто. Я не так давно у візку, і вчилася саме так. Переступила через себе і поїхала до Львова, де мене ніхто не знає з думкою: «Хтозна, чи зустріну я когось з львів'ян у майбутньому, то чого мені соромитися?». Я виходила, сміливо гуляла вулицями, заходила у магазини. Чудове загартування. У Львові натренувалася і приїхала до себе у місто, де всі один одного знають. Мені стало байдуже, хто мене побачить, як мене побачить тощо. Треба виходити за межі, а потім вже побачите, що меж не існує.
Бліц!