#Доступна секретна подорож

Як подорож змінила моє життя

У липні Таня Герасимова відправилася у Доступну секретну подорож у Івано-Франківськ, після чого її життя дуже змінилося. Як саме, вона розкаже далі.
Це фото зробив Володимир Радевич у мій перший вечір у Франківську зі словами «Напишеш потім щось таке філософське» ;)

Насправді, цей малюнок на стіні тоді дуже вразив мене, бо там зовсім просто про важливе. Польський художник роздумував над трансформацією українського суспільства і в результаті зобразив це у вигляді двох постатей та дзеркала-порталу. Одна фігура сформована під впливом тоталітарного режиму, друга — змінилася, пройшовши крізь дзеркало і символізує прогрес і модернізацію.

Я тоді побачила першу постать, як людину, яка живе закутою у рамки. Мабуть такий образ навіяли власні рамки у голові.
І правда, після #доступні_секретні_подорожі я багато думала. Особливо про те, що я робила досі. Як виявилось, я дуже багато мріяла, планувала, але перейти до дій заважали ті рамки у голові.
Тут Франківськ зіграв роль дзеркала-порталу, і якимось загадковим чином я почала діяти, і почало виходити.

Останні 1,5 роки я дуже хотіла змінити професію і податись у IT. Мене зацікавила професія тестувальника. Я багато читала на форумах, що цьому в принципі можна навчитись самому, але все одно потрібна якась база знань, яку я не знала де взяти.

І тут я приїхала з подорожі, вся така натхненна і абсолютно випадково (?) натикаюсь на оголошення про ознайомлювальне заняття на курс «Тестування програмного забезпечення». Це саме для мене: подивитись спочатку моє чи не моє. Та сумно було б жити без «але». Курси ці проходять у Дніпрі, що приблизно у 60 км від Кам'янського, де живу я. Для мене це недосяжно. Але я хочу, у Франківськ я ж змогла!

Тому стала думати як мені піти навчатись. Перебрала у голові весь існуючий громадський транспорт, зупинилась на тому, що з Укрзалізницею ми майже «на ти» і обрала електрички.

Так як для моєї родини це був ще більший стрес ніж для мене, на перший раз сестра поїхала проводити мене на вокзал. У той день як раз святкували день працівника залізної дороги, і за збігом, всі електрички на Дніпро відмінили. Сестра тоді видихнула з полегшенням…«Ну ти намагалась» і на цьому можна закінчити.

Але ж я хочу! Це те єдине, що не виходить з голови.

Кажу сестрі:
- Пішли на автобус?
- Як?!
- Не знаю )

Не знаю, хто злякався більше, сестра, я чи водій. Але я підійшла до нього з настроєм «мнє нннада» і на крайній випадок «ну вазьмітє мєня».

Низькопідлогові автобуси на Дніпро не ходять, у цьому була складність, але водій поставився нормально, допоміг зайти і потім вийти.

Щоб було зрозуміло, на скільки сильно я хотіла потрапити на ці курси і як боялась не встигнути, скажу тільки, що приїхала я рівно на 3 години раніше початку. І цей час я простояла під готелем, у якому проводили перше заняття.

Але я була на стільки щаслива! Головне — у мене вийшло. Я б ще три години простояла, як би знала що не дарма.

Я тоді ще ледь встигла на останній автобус. Зате вирішила, що це моє і я йду далі. Тим більше, дізналась, що курси проходитимуть на відстані 400 м від кінцевої зупинки мого автобуса. Я не могла впустити шанс здійснити мрію.

Не знаю звідки взялось стільки рішучості :)
Я трохи переживала тільки, коли мені сказали, що доступу до будівлі курсів не має, але вони якось вирішуватимуть це питання. Взагалі я неймовірно вдячна @skillup.ua за те, що вони неочікувана для себе стали інклюзивними у суперкороткий термін. Керівник Дніпровського філіалу навчального центру максимально уважно поставилась і не виказувала своєї розгубленості, але ж я чудово розумію, не кожен день до них приходять люди на візку. Раніше вони навіть не помічали, чи є сходи на вході у будівлю. І це круто, що люди стали помічати сходи і бордюри.

Наразі пандус не з`явився, але викладачі без проблем допомагають заходити. У приміщенні є ліфт, а також зручна вбиральня.

Навчаюся вже цілий місяць. Лишилось ще 2. Два рази на тиждень я йду своїм ходом на зупинку хв.40 (це 3.5 км), потім годинку їду на автобусі, ще 5-10 хв пішки і я на навчанні. Додому правда з зупинки пішки не йду, їду автобусом або таксі. Тепер я знаю всіх водіїв Дніпровських автобусів і безмежно вдячна їм за адекватність!

З кожної ситуації є вихід, головне наважитись ним скористатись.

Радію з того, що тепер я це можу. Навчатись мені дуже подобається і думаю, в мене трохи виходить.

У мене ще лишилось купа страхів у голові, але з ними теж розберемось. Дякую Доступно.UA, що то була саме моя подорож.