Громадський транспорт — лакмусовий папірець незнайомого міста

#ДоступноБлог
#Доступні секретні подорожі
На початку своєї мандрівки, ще у Львові, Еліна з сім'єю потрапила у невелику ДТП. Але, цій подорожі судилося відбутися і вони все-таки дісталися Вінниці цілі й неушкоджені.
Доступно.UA: Еліно, розкажи чим ти займаєшся в житті?

Еліна: Я — копірайтер, наповнюю сайти різноманітною інформацією. Наприклад, пишу статті рекламного характеру. Працюю вже сім років. У вільний час подорожую. Минулого року з сім'єю відвідала кілька країн: Чорногорію, Албанію, Румунію, Угорщину, Македонію Сербію, Грецію, Хорватію, Польщу. За півтора місяці машиною ми подолали чотири тисячі кілометрів. Ще раніше подорожували Польщею і дісталися аж до Австрії. То була наша перша велика подорож.

Д: Що для тебе подорожі?

Ел.: Це нові враження, в першу чергу. Знайомства, емоції, радість, можливість вибратися із дому. Тим більше зараз літо, а зимою я дуже рідко виходжу із дому, тому ми подорожуємо лише літом.

Д: Ви так багато подорожуєте, а як знаходите спільну мову з місцевими, персоналом готелю? Спілкуєтесь англійською?

Ельвіра (мама Еліни): Ні я, ні Еліна не спілкуємось англійською. У нас є власний перекладач — Суламіта (молодша сестра Еліни – ред.). Власне, тому ми беремо її в подорож (сміються).

Д: Ви побували у стількох країнах, чи можете порівняти доступність між ними та Україною?

Ел.: Польща вразила доступністю: пандуси, вбиральні, міські паркінги, ті ж самі бордюри – все. В Україні ти гуляєш і думаєш: ось зараз буде складно. Там навіть не задумуєшся, що можуть виникнути якісь проблеми під час прогулянки містом. Пам'ятаю, доступністю вразив музей на батьківщині Шопена.

Ельв.: Молодша сестра Еліни займається музикою – грає на піаніно. І туди ми поїхали на музичний конкурс. Нас зачарували тамтешні музичні школи, які є інклюзивними. Все зроблено, аби дитина з інвалідністю не відчувала ніякої дискримінації, дискомфорту. Все зроблено для дітей.

Ел.: Ми жили у гуртожитку. Простий такий студентський гуртожиток, де все доступно. Не якийсь спецномер для людей з інвалідністю, а проста кімната де живуть студенти. Навіть ванна облаштована під візок, все дуже просторо. Коли ми поселились, перше, що я сказала: « Мам, подивись, все пристосовано під мене».

Ельв.: Я хотіла ще додати, що музей в Варшаві, в якому ми були повністю інклюзивний, там є навіть ліфт, і це викликало в мене захоплення.

Д: У Києві теж є такий — музей Шевченка. І у Львові є доступний музей – Територія терору, можливо ви були в якомусь із них?

Ел.: Ні, про ці музеї ми не знали. Але в Києві були в Експериментаріумі, там також непогано, все зручно. Під час подорожі до Вінниці відвідали місцевий музей транспорту: автівки, мотоцикли, велосипеди тощо. Але він не зовсім доступний: сходи на вході. Тож довелося звертатися по допомогу. До того ж, не так багато місця всередині: навіть на моєму вузькому візку страшно ходити між експонатами, щоб не подряпати чи не зачепити.
Д: Продовжуючи тему, що для вас важливіше: доступність міста чи наявність людей які своєчасно допоможуть? Як вийшло з музеєм.

Ел.: Ми не робимо ставку на доступність, завжди є той, хто допоможе. Дуже часто навіть не потрібно просити людей про допомогу. Вони самі бачать, що тобі потрібно допомогти і допомагають. І коли були у Вінниці: друг мені розповідав, що в місті кожен третій тролейбус– доступний. Але ми пропустили п'ять тролейбусів, і жоден з них не був доступним (сміється). Тож ми сіли у звичайний, старий тролейбус, а перехожий мужчина сам допоміг піднятися.

Д: Яке місто для вас є найбільш доступним, із тих в яких вам довелося побувати?

Ел.: Варшава. Це були перші враження, і це захоплення найбільше закарбувалось. Там все було доступним.

Д: В Україні є таке місто?

Ел.: В Україні завжди в мене виникають проблеми із пересуванням, де би ти не приїхав завжди трапляються труднощі чи більші чи менші, але вони є. Адже доступність – це можливість потрапити без перешкод будь-куди. Сама або з допомогою рідних, але так щоб не завдавати їм труднощів.

Д: Ви багато подорожували Україною. А чи є місто в нашій країні, яке додає тобі сили, місто твого натхнення?

Еліна: Ми нещодавно повернулись з Одеси, дуже гарне місто. У Дніпрі були. Але місто сили – це Донецьк – рідне місто. Хоч ми давно там не були.

Д: У мене багато друзів, які пересуваються на візку, і вони не хочуть приїздити до Львова, бо їх «лякає» пересування центром міста по бруківці.

Ел.: Це не проблема, завжди є місця, де можна обійти бруківку. Пам'ятаю, як у Польщі, щоб не йти по бруківці ми пересувались велосипедними доріжками, вони нас рятували.
Д: Що б змінили в доступності міст в Україні?

Ельв.: По перше, громадський транспорт. Громадський транспорт — лакмусовий папірець незнайомого міста. У Вінниці ми бачили маленькі «бусики» — це маршрутки, у них є пандус, який водій ставить. Але там нема простору, там вузько. Людна з інвалідністю не повинна відчувати себе приниженою чи відчувати дискомфорт, а проблеми виникнуть на вході, бо вхід в таку маршрутку вузький. На жаль, не всі користуються автомобілем, а якщо і користуються, то другою проблемою є паркування, де спеціальні парко місця завжди зайняті. Буває, ти робиш зауваження водієві, а він не розуміє, що не повинен там паркуватися. Я зрозуміла, що проблема в головах, в розумінні ситуації, а це дуже складно змінити. Я ніколи не була борцем із цією «системою». Розумію, що це потрібно якось змінювати, але все одно продовжую робити зауваження таким водіям, бо це все що я можу зробити.

Д: Пригадую, що ти оплачувала подорож для своїх близьких, так?

Ел.: Так, минулого року, відкладала кошти. Ми подорожуємо на машині, це дешевше. Я підраховувала, що ті кошти, які ми витратили на заправку автомобіля рівносильні ціні на літак для одного, а так ми вирушили в подорож всією сім'єю, окрім тата, який працює. Ми вимушено переїхали з Донецька, і поки у Львові не маємо власної квартири. І тато каже, що зараз йому совість не дозволяє подорожувати.

Д: Де ти хотіла побувати? Яка країна пов'язана з твоїми мріями?

Еліна: У травні на святкування свого тридцятиріччя я хотіла поїхати до Франції. Побачити Париж, але поки не вийшло.

Ельв.: Еліні було дуже приємно, що вона відправилася у доступну секретну подорож. Це було дуже зворушливо і ця поїздка багато значила для Еліни.

Д: Які твої враження від цієї мандрівки?

Еліна: Мені дуже сподобалось. Я зустріла у парку, у Вінниці, свого друга з якими ми товаришуємо у Fcebook — Гошу. Не знала, що зустріну його в парку, хоча ми переписувались, він знав, що я приїхала, але не обіцяв зустрітись – мав багато справ. І так цікаво: ми зустрілись, проговорили годину, а потім йому потрібно було бігти. Побачила багато пам'яток міста: Фонтан, водонапірна вежа…. І люди там такі, що готові допомогти. Люди – найбільший актив Вінниці, добрі та відкриті. Ця поїздка дала мені можливість ближче пізнати вінничан. Ми залишились задоволеними, і повертались додому з відчуттям, що Україна – справді дуже красива країна.
Спілкувалася Юлія Карбунарова, Доступно.UA
Подорож відбулася за підтримки ОККО