Очікування нового захоплює перед кожною подорожжю

Ми знайшли своє місце під соснами. Кроків за сто від помешкання з дерев'яним саморобним пандусом сім'ї Святошенків.
«Віталіка можна вмовити на будь-яку авантюру», киває Валентина на чоловіка. «Це погано? Дивись мені, бо зараз відкручу колесо»,
в тон жартівливо відповідає він. Перед початком розмови пропускаємо чергову групу місцевих жителів, які неодмінно вітаються з нашими співрозмовниками. Тиждень тому вони відправилися в подорож до Львова, а тепер готові розповісти про своє життя та поділитися враженнями від поїздки.
Людям з інвалідністю треба більше виходити на вулиці, подорожувати, показувати іншим людям, що вони так само живуть. Тоді й доступних місць в Україні стане більше.

У нас є друзі, які бували за кордоном. Кажуть, завдяки нам почали звертати увагу на різницю в доступності у порівнянні з Україною.

Краматорськ – найдоступніше місто в Україні. Звичайно, це лише моя [Віталія] думка. Там є організації людей з інвалідністю, які лобіюють проблеми доступності і змушують місцеву владу до змін. До того ж, це не таке велике місто, і там легше навести лад.

Після травми я майже не виходила з квартири. Дев'ять років на третьому поверсі. Рідні й друзі вмовляти, але не діяло. От не могла. Пізніше в Інтернеті побачила, як подорожують люди на візках, і ніби блискавка вдарила. Вони можуть, а хіба я ні? Тепер надолужую втрачене за ті роки. Більше я на третій поверх ні ногою.

Людям з інвалідністю варто спершу здолати бар'єри в голові, а потім бар'єри навкруги.

Ми познайомилися у санаторії. Крим. Весна. Романтика. Якийсь час по тому дізнався, що вона не сприймала мене серйозно. Зізнаюся, це було взаємно. Курортний роман і все. Ба більше, я опікав її, бо то вперше Валентина відправилася в поїздку після тих дев'яти років. Ходили на дискотеки для людей з інвалідністю. Те ще дійство, вона залишилась шокована! Як повернувся додому, відчув пустоту на душі, почав переписку. А на Новий рік приїхав і забрав її з Мирославом [син Валентини і Віталія] до Дебальцеве. Рівно за два роки з дня знайомства ми одружилися.
У нашій країні наявність архітектурної доступності – це вже вау!

Українська молодь дуже змінилася. Інша вона. Ти ще не встиг підійти до сходів, а вони пропонують допомогу. Тому нездоланних перешкод немає. Хоча коли весь час носять, то не дуже комфортно.

Часткова недоступність не стане на перешкоді наших подорожей. Якби ми чекали повної доступності, то сиділи б вдома і нікуди не їздили. Аби не було критичних моментів. Інше нас не зупинить.

Для нас поки немає міста, куди б хотіли повертатися знову й знову. Кожного разу ми прагнемо чогось нового. Ми б поверталися до знайомств. Люди все таки важливіші за місце.

Доступне середовище – є суперважливим фактором. Тут [показує на голову] ти живеш так, як жив до травми. Незалежний. Тому архітектурна доступність – наш пріорітет.

Насос і латки – те, що обов'язково беремо в кожну поїздку.

Очікування чогось нового - захоплює перед секретною подорожжю. Побачити нові міста. Це також важливо. В Україні їх багато, ще не пізнаних, а люди мріють про закордон.

Ми дуже спонтанні щодо подорожей: сьогодні шукайте нас у Коржах, а завтра на карнавалі в Ріо.
Львів – це натхнення. Після нього ще декілька днів перебуваєш під впливом. І спогади, що викарбовуються про місто, як спалахи. Якийсь один не виділиш. Коли ти у Львові – це вже щастя.

У порівнянні з першою поїздкою до Львова, ця вийшла яскравішою та емоційнішою. У першу чергу, завдяки тому, що гуляли доступними місцями. Відвідали доступні заклади. А Юля Карбунарова [координаторка Доступно.UA у Львові] запросила до "Креденсу" на каву. Ще була "Криївка". Хоч і недоступна, але це компенсували люди, що допомогли спуститися.

Коли в «Криївці» дізналися, що Віталік з Дебальцеве, жартували, що затесався сепаратист. Ми всі разом посміялися. Взагалі, у нього найяскравіші спогади залишися саме звідти.

Вчора підкручували колеса на моєму візку. Віталіку також закручували позавчора. Спогад про львівську бруківку. В принципі, це другорядні речі. Головне – емоції.

Нас часто приймають за інших людей на візках. От при поверненні зі Львова на вокзалі чекав супровід. "Я вже разів десять вас тут зустрічав", впевнений супроводжуючий. А ми не прям кожного дня буваємо у Києві. Певне, сплутав з іншими людьми на візках. Ми ж усі на одне обличчя. Хоча зазначу, що ми супроводжуючих також не розрізняємо.

Часто трапляється, що водії перегороджують пандуси чи тротуар. Ми завжди намагаємося комунікувати з людиною і пояснити, чому наступного разу так робити не варто. В основному, вони вибачаються.

Люди не помічають як багато сходів навколо.

Дуже хочемо, щоб Мирослав з нами десь побував. Раніше він з нами їздив. Зараз вже виріс і віддає перевагу подорожам з друзями.

Не згадаю, чий це вислів: все, що пам'ятатимеш на смертному одрі – це кохання і мандри.
Бліц!
Ми поставили Валентині та Віталію ряд запитань
і попросили відповісти одночасно.
Ось їхні відповіді
Ця подорож відбулася за підтримки мережі автозаправок ОККО
Підтримати подорожі
можна тут. Ваша гривня може допомогти комусь поїхати у подорож Україною :)