#ДоступноЄвротур. Другий тиждень

Не люблю сидіти на задньому сидінні автівки. Людині на візку легше сідати та виходити з машини на передньому сидінні. Хоча коли тебе "запрошують" до поліцейської машини, усвідомлюєш відсутність вибору. Трясучись у поліцейській автівці під Катовіце, я дописував попередній блог. То цей теж розпочну поліцією. На 400 км на захід.
Спершу ми навіть прогавили, що то саме поліція. Думали, підійшли люди, послухати. Класно, зараз грошей кинуть. Ми ж заради цього тут і стоїмо, граємо. Підіймаємо очі, а там форма. Після зустрічі з їхніми колегами ми готові до найгіршого.

"Знову штраф. І заберуть зароблені гроші", подумав я.

"Знову ночувати в буцегарні", подумав Костя.

Гаразд, нам вдалося уникнути перевірки польських в'язниць на доступність, на щастя. Обмежилися штрафом на чверть нашого місячного бюджету. Всього лише. Коли вдається вирішити проблему грошима, розумієш, наскільки то була несуттєва проблема.

– У вас же немає ліцензії, так? Карлів міст – пам'ятка архітектури. Без ліцензії ви не можете тут грати. Будь ласка, перейдіть на інше місце, он туди. – поліцейський добре володів англійською. Часом переходив на російську. Коли ми його розуміли, це тішило його самолюбство. Нам байдуже до того. Аби пронесло. Та й вони дуже адекватно сприйняли наше правопорушення.

У наступні дні ми ще двічі взаємодіяли з місцевою поліцією, тоді вже німецькою. І тут вимальовується чітки ряд подій. Зі змінним успіхом ми спілкувалися з поліцією в Польщі, Чехії та Німеччині - в усіх країнах, що відвідали. За цією логікою, в Люксембурзі та всіх наступних країнах #ДоступноЄвротур, ми ще з ними зіштовхнемося не раз.
Прикордонне містечко Беттембург. Менше 10 км і ти вже у Франції. П'єш гарне вино та наголос ставиш на останній склад. Хоча туди ще треба дістатися. Наш пересадочний потяг виявився недоступним. Працівники станції попросили почекати на прийдешній потяг.


– Костя, нам обов'язково треба вийти на наступній зупинці. Далі потяг йде в іншу сторону від Парижа. – він киває та звертається до працівника станції.

– Дія нашого квитка скоро закінчується. Як бути?

– Ваш потяг був недоступний. І ви пропустили його через нас. Тому проїзд для вас безкоштовний.


З європейцями легко: якщо штраф – ти платиш штраф; якщо їхній факап – його компенсують. Гарна риса. Відповідальність. Нам варто їй навчитися


Нарешті дочекалися потяга. Надто довго. Надто. Нам виходити на наступній. Проте це найменше, що мене зараз хвилює. Вриваюсь до потяга. Окуповую вбиральню. Тут ритуал людини на візку значно довший, ніж у решти. Тож весь шлях до наступної зупинки – близько п'яти хвилин – віднімає вбиральня.

– Діма, нам виходити! – крізь двері намагається докричатися Костя й супроводжує це стуком.

Швидким рухом я натягую штани. Рюкзак на ноги. Вибігаю з вбиральні та й одразу з потяга. За спиною двері шиплять та закриваються. Фух. Люблю цю подорож xD
Ніч. Париж. Автобус десь у місті. Забудьте про романтику. Ми з Костьою мокрі від дощу та втомлені за день. Їдемо до хлопця, який зголосився нас прийняти в Парижі. Дзвінок на телефон. Він! Друже, скажи, що приготував гарячу ванну (для кожного окрему, ми ще не такі близькі) та теплу вечерю. Ми полюбимо тебе всім серцем. "Ви де?", "Їдемо", "Тоді я не зможу вас прийняти й передати ключі, бо вже маю йти". Ось так за 10 секунд від ми перейшли від гарячої ванни до холодного душу.

Капєць. Звичайно, він вибачався. Дуже щиро, і я йому вірю. Дійшло навіть до того, що довелось заспокоювати його й переконувати, що б не переймався. Ми ж то вже загартовані сном у палатці. Дуже-дуже хотілось би залишити цей досвід позаду. Проте за потреби повторимо.

– Що там? – нетерпілося Кості.

– Зірвалося. Дзвони.

Як добре інколи мати запасні варіанти.
У поїздці я майже закінчив нову пісню. Поки мелодію. Коли повернуся, зіграю вам.
Підтримати проект
Сподобалася стаття? Допоможіть нам фінансово, щоб ми могли робити більше :)