#ДоступноЄвротур
Четвертий тиждень
Барселона. Пополудні. Гуляємо містом. Костя загубився, щось пішов знімати. Мені захотілося до вбиральні. Пішли зі Світланою до найближчого ресторанчика шукати вбиральню. А там сходи вниз. Раптово з'являється офіціант: "Вибачте, у нас ліфт з іншої сторони". Швидкий спуск до підвалу. На мене зачекали під дверима вбиральні. Спокійно, з посмішкою. Провели назад. Не було відчуття, що "блін, оце прийшов, займаєш наш час". Як дізнався пізніше, то ліфт тільки для персоналу. Можу згадати тільки один випадок, коли не погнали на сходи, а впустили до службового ліфта у Києві. Часом такого ставлення бракує в Україні.
Стопимо з Костьою у Франції. Декілька годин стоїмо. Хоч би хто зупинився. Запропонували б підвезти до найближчого містечка. Ми б відмовилися. Та хоч би перекинутися парою слів. Такі зупинки піднімають моральний дух.

Їде машина. На українських номерах. Наші! Ура! Рідні душі. Ми кричимо "Україна", свистимо, стрибаємо, махаємо їм. Перша машина на українських номерах з часів Чехії. Вони нас помітили, хоча проїхали то байдуже. Певне, подумали, що ми так привертаємо уваги для зупинки. Мені стало тепло від самого факту українців на дорозі. Радісно.
Десь у норвезькому французькому лісі. Дощ тихо і впевнено падає по ту сторону намету та рушить наші плани встати о 7-й ранку. Сенс мокнути? Краще перечекаємо та ще поспимо.

Три години потому. Дощ ущух. Навколо почали ходити люди. Бігають діти. Почуваюсь невигаданим Ноєм, який випустив голуба після потопу, а той не повернувся. Багато людей навколо. А Костя учора ввечері боявся тут ночувати. Думав, безлюдна пустка, а сірий вовчок укусить його за бочок. За бочок, що він від'їв за час автостопу :)

За пару годин благодійний забіг Wings for Life. Ми планували до нього ще стопити та кудись проїхати. Тепер при денному світлі побачив, що тут поруч море й гори. Та я звідси взагалі не хочу їхати. Можна я тут житиму?
- Та я дійсно люблю Monkey Theory! - намагаюся довести водію-французу. - Я чув багато їхніх пісень. Став їхню музику.

Він вмикає. З динаміків лунає реп. Локальний французький реп. Ой. А хіба Arctic Monkeys та Monkey Theory - це різні гурти? Буває :)
З отцем Віталієм, який прихистив нас у Генуї, ми мали декілька душевних розмов. У них просунута церква: він користується WhatsApp та Messenger, а у часи свого навчання у духовній семінарії їздив автостопом. Розповідав про хлопця з Литви, який втік з дому, дістався Генуї без грошей, а в церкві , де веде служби отець Віталій, йому дали прихисток. Він довго тут пробув, ожив духом, щось у нього всередині перевернулося та він повернувся додому.
Я дуже хотів зберегти той образ у собі, але вирішив поділитися. Одна з площ міста. Граю на гітарі. До чохла гітари підбігає гарний біленький песик, а за ним хазяйка - гарна дівчина з сірими очима. Вітер розвіває її кучеряве русяве волосся, а вона намагається його стримати. За мить і закохався. Знову так невдало. Ми у місті на день. Вона вже йде. Лише песик не пускає її, стоїть поруч з чохлом. Я посміхаюсь. Вона ніжно посміхається у відповідь. Я закохався остаточно. Песик досі не пускає її далі. "Залишся тут. Я дограю пісню і поговоримо". Вона йде. А я скільки можу супроводжую її поглядом.
Нарешті я відчув певну свободу. Ми позбулися елементу запланованості в #ДоступноЄвротур. Бо як ми жили цих три тижні: люди голосують за місто, ми вирушаємо та одночасно шукаємо нічліг у тому місті. А зараз ми збилися з маршруту: підписники проголосували за Венецію, а ми у Швейцарії. Класно ж. Не говорю про неповагу до рішення. Усі ми маємо потребу до впорядкування хаосу навколо — у головах, навколишньому житті та природі. Інколи їй не треба піддаватися. Необхідно розслабитися та дозволити воді нести тебе життям. Внести трохи хаосу та незапланованості. Часом.
Ми їдемо десь. З Швейцарії доїхали до Мілана. Там пересіли на інший автобус. На відміну він Франції, тут водіям дозволяють мене торкатися (так, звучить дико). Тому вони допомагали Кості підняти мене всередину. Один з них з Молдови та зрадів, коли почув наші імена.

За декілька годин завітаємо до Венеції. В автобусі є вільні місця. Лежимо на них та відпочиваємо після важкого переїзду. До кінця автостопу менше тижня. Ми на фінішній прямій.
Підтримати проект
Сподобалася стаття? Допоможіть нам фінансово, щоб ми могли робити більше :)