Час Че: відносна доступність відносно людей. Черкаси

Ми приїхали до Черкас майже вночі. Після важкого робочого дня та довгої дороги. Ми не знали міста. Я тут був лише раз. Рік тому, і то менше ніж добу. Решта команди — десь так само. Через вікна автівки ми застали місто, яке засинало. Ми теж досить швидко заснули в готелі. І почали знайомство з Черкасами вже зранку. Із чистого аркуша. І це дуже правильно.
Інфраструктура
На центральних вулицях чимало понижень. Єдиний момент — вони не завжди якісні: надто різкий кут, перепади між тротуаром і дорогою місцями сягали чотирьох сантиметрів, пониження впиралось у бордюрну плиту. В одному місці ми навіть знайшли природну пам'ятку — Черкаське урвище: на закінченні тротуару прибрали бордюрну плиту й не подбали про облаштування хоч якогось з'їзду. У темну пору доби це може призвести до травмування людини, навіть якщо в неї немає порушень зору.
У деяких місцях на бульварі Шевченка зробили дуже класну бруківку. Їдучи, не відчуваєш швів або перепадів. Центральна вулиця досить облаштована, хоч місцями є перепади. А якщо зійдеш на периферійні вулиці, то бачиш рівень недоступності вулиць для пішоходів: розбитий тротуар, відсутність понижень. Добре, що рух автомобілів не дуже інтенсивний. Тож рятує можливість йти дорогою. До речі, помітно, що порівняно з минулим роком у Черкасах трохи поремонтували дороги. Утім ходити ними досі складно.

Ще один момент щодо безпеки: є питання до світлофорів. По-перше, вони надто високо розташовані, у порівнянні з іншими містами. Через це водії можуть їх не помітити. По-друге, кольори надто тьмяні. Навіть коли впритул під'їжджаєш, не зовсім розумієш, який саме колір горить.
Лише в одному місці ми побачили тактильну плитку — біля єдиного інклюзивного відділення "Ощадбанку". Проте місцеві незрячі люди мають до неї претензії, бо вона просто веде в нікуди. Правильно встановлена тактильна плитка + правильне пониження = зручний та безпечний перехід. На жаль, у Черкасах ми не знайшли такої формули.

Однак на переходах ми помітили позитивний момент: уночі деякі переходи були спеціально освітлені. Подібні речі ми не часто помічали в Україні. Тож така практика в Черкасах дуже крута і підвищує рівень безпеки пішоходів.

Місцева набережна потребує реконструкції та облаштування зручних з'їздів. Наразі там є лише один вхід. Тобто ти проходиш усю набережну, а потім маєш повернутися до єдиного доступного виходу. Або скористатися таким псевдопадусом, як на гіфці нижче. А набережна загалом атмосферна. Дніпро в Черкасах особливо гарний.
Транспорт
У Черкасах чимало низькопідлогового транспорту. Не тільки громадський транспорт, а й маршрутки є низькопідлоговими. На жаль, не всі. А ще більше шкода, що на рейсах досі ходить багато транспорту старого зразка — з високою підлогою. Ви скажете: "Добре, що він взагалі ходить". І я згоден. Проте лише на мить уявіть людину на візку, та хоч і мене, яка дереться тими сходами до автобуса. Уявили? Бо саме так і сталося, коли ми з командою користувалися транспортом. Ми півгодини простояли на зупинці та провели поглядом багато недоступного транспорту. Урешті-решт, ми зловили маршрутку зі сходинками та поїхали на зустріч. Я піднявся досередини лише завдяки допомозі перехожих. Це важко назвати легким та безбар'єрним підйомом, чи не так? Це також стосується батьків із дитячими візочками та інших представників маломобільних груп населення. Зрозуміло, що безбар'єрний транспорт потрібен нам усім.
Локації
Обласна державна адміністрація та міська рада — веселі будівлі. До будівлі ОДА веде зручний пандус. Зате немає облаштованої вбиральні, навіть унітаза ми не знайшли. У міській раді все навпаки: до будівлі ведуть ненормативні пандуси (це ми так ніжно називаємо ту пекельну недоступність на вході, яку навіть я не можу подолати), зате більш-менш облаштована вбиральня тут є. Хоч там і немає сповивального столика.

Таке відчуття, що архітектори поставили адміністрації перед вибором: вхід або вбиральня. Кожен отримає лише одну опцію! Інакше ми замуруємо вас сходами і набудуємо туалетів-дірочок! До речі, до міської ради є інший вхід — із поруччям та пандусом, що схожий на нормативний. Проте людина, що не знає про його існування не зможе скористатися тим пандусом через відсутність навігації та зачинені двері. До того ж, ми чекали 15 хвилин, поки знайдуть ключ від того входу, і все дарма. Сподіваємося, його знайшли хоч на час публікації цього матеріалу.
Приємно здивував палац культури "Дружба народів". На центральному вході розсувні автоматичні двері. Усередині нас зустріли сходи. Щоб нівелювати цю недоступність керівництво замовило підіймач. Проте дуже скоро з нього почало витікати мастило. Тому його довелося повернути виробникові. Наразі це питання вирішують. Утім пандус є на торці будівлі, а всередині — дві зручні вбиральні. Технічний директор палацу культури зізнався, що в залі мало місця для людей на візках, і доводиться тіснитися. Ба більше, трохи різкий кут на вході до зали. Нас надихнула його турбота. Він відмовився від нашої пропозиції щодо наліпки #ДоступноРекомендує з умовою, що вони підвищать рівень зручності. Адже розумів, що локація не є повністю безбар'єрною для маломобільних груп населення. У цій людині ми відчули європейськість, прагнення робити все не про людське око, а справді створити зручну локацію.
А ще ми знайшли доступний РАЦС! Люди на візках можуть оформити шлюб у Черкасах! І знаєте, що було першим, що ми побачили, скориставшись доступним входом? Кабінет реєстрації смерті, а далі — закриті двері. Ось так із пандуса — на реєстрацію смерті, без варіантів. Це міг бути підступний план української соціальної політики. План провалився, коли нам відкрили двері зсередини. А ще працівниці нам сказали, що там взагалі немає вбиральні. Ми підозрюємо, що їхні слова були продиктовані наміром відвести нас від перевірки її недоступность. Проте не факт.
Безбар'єрністю нас потішили два торгових центри — Любава й Depot. Місця паркування для людей з інвалідністю (єдині, що ми знайшли в місті), безбар'єрний простір, ліфти, облаштовані вбиральні. Проте без сповивальних столиків — і це мінус для них. У Любаві, зокрема, для паркування людей з інвалідністю виділили суцільний простір на 35 м, тобто за нормами — для 10 автівок. І весь цей простір запаркували водії, що не мали права там бути.
Черкаси стараються. Місто — наче молоде лоша, що вперше намагається піднятися на тонких ногах. Кажуть, що перед тим як бігати, треба навчитися ходити. Черкаси готові зробити свої перші впевнені кроки.


Місто вже зараз — вище середнього за рівнем доступності в Україні. Саме в Україні, це важливе уточнення. Менш безбар'єрні міста тягнуть униз середній показник. І тому є така позиція.


Черкаси небезнадійні. У місті зароджується громадська активність. Люди поширюють і відстоюють ідею простору, зручного для всіх. Ми тут зустріли багато класних людей. Напевно, люди — це найбільший скарб нашої країни. Саме вони впроваджують позитивні зміни. Проте часом їм чогось бракує. Либонь, розуміння власної сили. У Черкасах є низькопідлоговий транспорт, безбар'єрні локації. Влада хоч трохи покращує інфраструктуру. Та роботи ще вистачає на всіх напрямках. Місто має великий потенціал. Проте поки його не реалізовує. Саме час почати. Можливо, саме зараз Черкасам доведеться одразу вчитися бігати, зважаючи на темп розвитку інших міст. Бігти з усіх ніг, щоб залишитися на місці. А ще ліпше — бігти вдвічі швидше.


Проект здійснюється за підтримки Посольства Великої Британії в Україні
Що ще?

Хочете допомогти нам з перевірками у свому місті? Приєднуйтеся, зробимо Україну доступнішою спільними зусиллями.


Також читайте: