Європейська доступність
Частина перша
Парадокс українського пішохода: коли переходиш дорогу, то можеш зійти на неї пониженням, проте не зійти з неї через відсутність пониження з іншого боку. Там чекає високий бордюр. Пониження забули зробити. Ось так просто. А ще простіше в Європі, де пониження не забувають робити. Ти переходиш вулицю і не помічаєш цього. Україна рухається в тому ж шляху, у нас все більше доступних переходів. Хоча часом ми досі втрапляємо в парадокс українського пішохода.
У містах, що відвідали Дмитро та Костя у #ДоступноЄвротур переважає низькопідлоговий транспорт, а водії виходять, щоб спустити пандус. У Польщі діють пільги на проїзд у громадському транспорті для людей з інвалідність та одного супроводжуючого. А в Чехії інша система: для безкоштовного користування транспортом треба пред'явити міжнародне посвідчення про інвалідність. Те ж стосується і входу до багатьох музеїв. В Україні таке посвідчення не видають. Хоча мали б. У Німеччині у транспорті пільг немає, хлопці платили повну суму.

В одному з автобусів одночасно їхали двоє людей на візках і три жінки з дитячими візками. Жодного дискомфорту для них чи інших пасажирів. Все завдяки великій кількості простору у громадському транспорті для маломобільних груп населення.
Варто зауважити, що Європа теж неідеальна :) До більшості Макдональдсів ведуть високі бордюри, без понижень. Особливо, на автозаправках. У той же час всередині вбиральня повністю облаштована. Часом трапляються пандуси жорсткішого кута нахилу, ніж норма. Але це рідкість. І все одно Діма сам ними підіймався. У Люксембурзі попереджувальна тактильна плитка не несла в собі сенсу й місцями розкидана, ніби аби було.

Повсюди доступні та зручні вбиральні та їх дуже багато. Це дозволяє не використовувати засоби особистої гігієни, а за необхідності встигати до доступної вбиральні. "Збігати в кущі" — не зовсім варіант для людини на візку.
Поруч з архітектурними пам'ятками зустрічали їхні мініатюрні копії, створені для незрячих людей. Щоб вони могли їх торкнутися та "побачити". Всі таблички до них дублюються текстом з шрифтом Брайля.

У Трірі (Німеччина) бачили ліфт, де заходиш з однієї сторони, а виходиш не напряму, а ліворуч. Це дуже прикольно, бо часом архітектура потребує саме таких рішень, а в Україні бува стверджують, що це не реально.

Багато людей на візках. Чим далі на захід, тим їх більше. У західній та центральній Європі більше сприймаєш себе вільною людиною. Виходиш на вулицю без думки, що маєш продумати маршрут з точки А в точку Б, бо треба оминути всю недоступність на шляху. Там все продумали за тебе. Виходь на вулицю, насолоджуйся життям. Але варто пам'ятати, що там доступна інфраструктура не з'явилася сама по собі:
люди виходили в недоступне місто, аби відстояти власні права та змусити владу зробити простір комфортним для всіх.
Тож немає сенсу сидіти вдома.