Кривий Ріг: коли громада ефективніша за владу

Кривий Ріг прийняв нас не дуже гостинно: на вокзалі зустрічав один працівник, який ніяк не міг допомогти вийти з потяга і просто опустив руки. Тому нам довелося напружитись і самим організовувати допомогу. Далі — дощове місто. Сіре, монотонне. Будинки, готелі, магазини. Навіть дерева. А потім я зрадів, коли побачив хоч якусь кольорову стіну. Ми довго їхали. Вікіпедія пише про 120 км у довжину. Місцеві кажуть про 60 км, але то основні частини. Ми їхали, і я не міг зрозуміти: як ми взагалі перевірятимемо це місто? На щастя, це відчуття швидко відпустило, і ми взялися до роботи.
Інфраструктура
Видно, що місцями у Кривому Розі реконструюють інфраструктуру. Як завжди швидкість та масштаби не відповідають очікуванням. Проте навіть цього було б достатньо, якби ці місця робили безбар'єрними та зручними для усіх. Таким чином у місті виникали б острівці доступності, що згодом можна було б об'єднати у великий доступний простір. На жаль, поки під час реконструкції не передбачають підвищення рівня безбар'єрності. Активістам самим доводиться виборювати клаптики доступності — ба більше, уже на останніх етапах реконструкції. Саме так було з площею перед Криворізькою міською радою. Площа пройшла реконструкцію, на ній майже повністю переклали плитку, але підходи залишили на тому самому рівні — з перепадом висоти на 10 см. На центральному вході можна було легко облаштувати зручний вхід, якби це передбачили на початку. Тільки завдяки Юрію Понькіну, голові громадської організації «Рух без меж» і нашому хорошому другові, який домовився із будівельниками, щоб вони #десьтамзбоку підняли площу на один рівень із рештою простору. Чому в нас досі безбар'єрність облаштовують десь там збоку? Як зазначив сам Юра:.
Ми як у США минулого сторіччя. Там для афроамериканців виділяли окремі місця в кінці автобуса, вбиральні за тридев'ять земель, школи. Ось так і в нас доступністю для маломобільних груп населення роблять десь там, де Макар телят не пас
Юрій Понькін (посередині) під час моніторингу Кривого Рогу
Бачив кілька переходів із попереджувальною тактильною плиткою. Проте пониження на тих переходах надто різкі, і скористатися ними не так просто. Що вже казати про наші улюблені монументальні бордюри, на які не може піднятися більшість людей на візках. А якщо у якомусь місці вони нижчі, то на тротуарі обов'язково припаркують автівку. Тож не варто дивуватися, що місцеві люди на візках звикли пересуватися проїжджою частиною. Адже коли з одного боку пониження, а з іншого — височенний бордюр (це теж один із варіантів українських переходів), доводиться адаптуватися та захоплювати непритаманні тобі ділянки. Хоча зізнаюсь, часом, мені було дуже стрьомно з ними ходити вздовж бордюру чи перебігати дорогу.
Транспорт
Як і багато інших українських міст, Кривий Ріг захопили маршрутки. Серед них проглядається низькопідлоговий громадський транспорт. Проте поки його занадто мало. Надихає, що водії низькопідлогового транспорту, коли бачать людину на візку, під'їжджають максимально близько, виходять і опускають пандус. Сподіваємося, що така тенденція продовжиться разом зі збільшенням кількості транспорту, доступного для маломобільних груп населення.
Локації
Один із волонтерів, який нас підвозив містом якось сказав, що ШЕLТЕR+, місцевий культурно-громадський центр, — єдине місце, що його втримує у Кривому Розі. Інакше б уже поїхав. У них є невеликий театр, де вони ставлять інклюзивні вистави. Минулої зими вони приїздили до Києва із виставою за твором Льюїса Керрола «Полювання на Снарка», яку адаптували під криворізькі реалії. Крім того, вони створюють різноманітні інклюзивні проекти, допомагають дітям-сиротам, організували студію звукозапису, дитсадок. І це лише частина усього, що вони роблять. Те, що ми запам'ятали :) Для себе я їх назвав «громадським департаментом соціальної політики». І дуже хотілося б, щоб державний департамент соцполітики, як мінімум, рівнявся на них у своїй діяльності, а ще краще взаємодіяв, вивчав їхній досвід і запозичував його. Це якраз той випадок, коли активісти виконують завдання держави та утримують на своїх плечах неймовірний шмат роботи.
Чому люди не використовують можливості? Я не знаю. Проте знаю, в кого це можна запитати. Готель Reikartz Аврора. Чому не зробити шлях із готелю до ресторану зручним для всіх? Там три сходинки та більше ніж достатньо простору, щоб обладнати нормативний пандус. Чому не облаштувати хоч один номер для маломобільних груп населення десь у досяжності? Хоча таких має бути 10% від загальної кількості номерів. Зробити інклюзивну ванну кімнату. Або хоча б таку, де дверцята в душі не випадатимуть із рейок на голову відвідувачам. Наступного дня дверцята встановили назад, а вони знову з'їхали з рейок. І це враховуючи, що я не ризикнув знову пересідати з душової кабінки до візка. Натомість обрав довгий та незручний шлях: із душа виліз на підлогу, а вже там залазив на візок. Невже так складно позбавити людину цих незручностей?
Особливо це вражає на фоні локацій на кшталт бізнес-центр «Башта», в якому ми мали мотиваційну зустріч — із пандусом на вході, кут нахилу 2 градуси, зручний усередині, без додаткових бар'єрів. Чи один із магазинів мережі АТБ: так само зручний пандус, поручні на зручній висоті. Місцеві активісти сподівалися, що Veterano Pizza зможе отримати нашу наліпку #ДоступноРекомендує. Заклад є досить доступним, хоча трохи підвів кут нахилу пандуса на вході. Натомість нашу наліпку отримав Гастроном на Мистецькій.
Ці локації, разом із Шелтером, приємно нас здивували. І вони були мало не єдиним, що нас приємно здивувало. Ще більше, ніж ці локації, нас приємно здивувала місцева громада.
У Кривому Розі дуже складна ситуація з доступністю громадського простору. Можливо, найскладніша з-поміж тих міст, що ми перевіряли цього року. Навіть у Запоріжжі проглядаються певні елементи доступності. Кривому Рогу є дуже багато, над чим працювати. Дуже багато. Особливих зрушень або змін там поки немає. Хоча саме зараз є поштовх від таких організацій як ШЕLТЕR+ та «Рух без меж». Вони зараз рухають місто тими максимальними зусиллями, які можуть докласти. Вони впливають, змінюють його на краще. Багато волонтерів, які долучаються. І видно, що самим жителям міста воно не байдуже. І це крутезно!
Проект здійснюється за підтримки Посольства Великої Британії в Україні
Що ще?

Хочете допомогти нам з перевірками у свому місті? Приєднуйтеся, зробимо Україну доступнішою спільними зусиллями.


Також читайте: