Миколаїв: Південний Буг
змив доступність

Миколаїв здавався мені жахливим. Принаймні в часи, коли приїздив на змагання з плавання. От просто мега жахливим. Свою думку я змінив, коли ми прибули з перевіркою для рейтингу доступності міст України. Виявилося, що там гарно. Класний Південний Буг, кручі, багато парків. Приємні люди. Природа, якою хочеться милуватися без упину, та люди, до яких хочеться повертатися. Тепер вважаю, що Миколаїв жахливий лише стосовно доступності.
Локації: ліфт за розкладом і доступні аптеки
Ми жили в готелі "Миколаїв". Досить старому та у відповідному стані. Облаштованого номера в готелі немає. А тому вчишся пристосовуватися до тих умов, що є. Проте ти ніколи не пристосуєшся до того, що ліфт може мати графік роботи та припиняти роботу о 22 годині. Ми жили на третьому поверсі. І в такому разі мені, людині на візку, вихід заборонений? А все через те, що в цій же будівлі знаходиться бізнес-центр, який припиняє роботу о 22:00, а разом з ним зупиняється і ліфт. На звернення якось продовжити час роботи ліфта ми отримали відповідь: "А що можна робити після 22 години?". Це стало нашою другою улюбленою цитатою в Миколаєві.

Перша відповідь на запитання про наявність на одній із локацій сповивального столика"Ну, це вже занадто!". За рівнем неадекватності ці фрази розміщено на одній площині.

Круто, що в Миколаєві ми знайшли багато доступних аптек. Одразу зазначу, що там не все ідеально. Натомість людина на візку може ними скористатися без сторонньої допомоги. І за цим показником місто набрало найбільше балів серед усіх перевірених міст. Як пояснювали місцеві активісти: "У нас просто адекватні власники".

Саме в Миколаєві ми знайшли найдоступніший кінотеатр. "Мультиплекс" набрав 12 із 20 балів і виявився найпривітнішим до маломобільних груп населення серед перевірених нами в межах "Тостера".
Транспорт: знахабнілі водії, перелякані пішоходи
Низькопідлогового громадського транспорту в Миколаєві дуже мало. Хоча місцеві налаштовані трохи інакше, бо апелюють до минулого та його повної відсутності. А от тепер хоч потроху закуповують. Наразі доступного громадського транспорту в місті менше 7%.

Проте, навіть більше за ситуацію з громадським транспортом, дивує взаємодія автомобілістів і пішоходів. У Миколаєві людина на автомобілі - цар і бог. Усі зобов'язані її пропускати та кланятися. Водночас пішохід - пусте місце. Водії тебе просто не пропускають, якщо ти на своїх двох. Багато про це розповідали місцеві, і ми самі зіштовхнулися з таким. На одному з переходів дівчата з нашої команди буквально застрягли. Машини їхали, навіть ніхто не думав зупинятися, щоб пропустити пішоходів. Дівчата махали водіям: "Агов, ми на переході та хочемо перейти вулицю". Водії махали у відповідь і продовжували їхати. Мені легше було переплисти Босфор, аніж пішоходам перейти ту дорогу в Миколаєві.

І головне із цією ситуації: складалося враження, що людей влаштовує такий статус-кво. Таке місце в ієрархії та ставлення. "Пішоходе, ти — ніхто".
Мені легше було переплисти Босфор, аніж пішоходам перейти дорогу в Миколаєві.
Інфраструктура: псевдоестетика бере гору над доступністю
Миколаїв - це місто широких доріг, що спонукає до швидкості. Навіть повороти зроблені подовженими, що дозволяє входити в них, не знижуючи швидкості. І ці фактори сприяють небезпеці людей на вулицях. Як нам пояснювали, такі інфраструктурні рішення продиктовані тим, що Миколаїв — кораблебудівне місто. І для перевезення великих вантажів будували вулиці довгі, широкі, із плавними поворотами.

Є три факти про Соборну вулицю в Миколаєві:

- центральна в місті;

- найдовша пішохідна вулиця в Україні;

- дуже незручна.

За останній факт — дуже незручна вулиця — подякуймо височезним бордюрам. Ти йдеш вулицею, а поруч є ще інша її частина — із кафе, аптеками, банками. Усе це відгороджено бордюром. Ти ніби на одній планеті, а всі ті заклади — на іншій. Тільки розділяють вас не мільйони світлових років, а величезні, непереборні бордюри. І нікуди не дінешся від цієї інфраструктури з обмеженими можливостями. Бордюри змушують нас почуватися маленькими людьми в країні велетнів.
Деякі миколаївські активісти просто вимагають для себе премію Дарвіна. Ця група заявила, що правильно встановлена тактильна плитка на заокругленому переході виглядає естетично погано: бо вона розташована паралельно до дороги, а не паралельно до тротуару. Коли робили вже наступний перехід, то плитку вкладали паралельно до тротуару: замість вести через перехід - вказує на середину перехрестя. Це як дірявим черпаком носити гарячу воду: не лише низька ефективність, а ще й можна обпектися. Така тактильна плитка не просто не виконує своєї функції, вона є потенційно небезпечною для людей. Псевдодоступно, зате естетично. Можна привітати цих псевдоактивістів зі звитягою.

А тепер про псевдоестетику. Центральна площа міста колись була гарною та зеленою. Відбулася реконструкція. Усю зелень заклали плиткою. Поки в розвинених країнах йде озеленення міст, Україна власноруч заливає свої легені бетоном. Я все частіше помічаю негативну тенденцію: зробити щось добре - вам треба отримати тисячу дозволів, зробити щось погане — відійдіть, у нас тут ціла черга охочих.
Три крапки замість завершення
Південний Буг — це окраса міста. Купа місць, що захоплюють дух і шепочуть про туристичний потенціал міста. Миколаїв міг би перетворитися на симпатичний туристичний центр. Проте цей шепіт надто тихий. Місцеві можновладці його не чують або не хочуть чути. Тому Миколаїв лише розділяє компанію багатьох українських міст, у які не вкладають коштів і де немає розвитку. Зізнаюсь, мене це сильно засмучує.

Є класні люди, що рухають тему доступності в місті. Як от Марина Головіна, Оля Волкова. Проте переважно люди в Миколаєві звикли терпіти. Ні, трохи не так. Люди в Україні звикли терпіти. Однак у Миколаєві це відчувається гостріше. Чи то просто високий поріг терпіння? Людям заклали якісь старі погляди, івони їхсумлінно дотримуються, не намагаються хоч щось змінити. І про те, що може бути краще, ніхто навіть не дозволяє собі думати. Мешканці Миколаїва впевнені, що сповивальний столик — це вже занадто комфортно. Не може бути краще, не має бути краще.

Може бути, має бути! Створюйте запит на зручність свого міста. Виходьте на вулиці та відстоюйте свої права. Адже ви достойні більшого.
Рекомендації щодо поліпшення ситуації з безбар'єрністю, що наша команда надіслала місцевій владі ви можете знайти та завантажити тут.
Сподобалась стаття - підтримай нас
Картка Приватбанку – 5168 7551 0974 8240 (оформлена на Дмитра Щебетюка);
Наш рахунок: Громадська організація "Доступно.ЮА", IBAN: UA563807750000026004056138125;
Проєкт здійснюється за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерланди в Україні Embassy of the Netherlands in Ukraine

Також читайте: