Людство налажало та тепер виправляє свої помилки

Про "Оскар" та не лише
Днями я займався з ходунками. Якщо ви не в курсі, то це дуже повільний процес, що за швидкістю нагадує реформи в Україні. У квартирі зі мною мої племінники: бігають, стрибають, грають у паровозика. Коли старший Павло, йому 4, каже: "За дядьком Дімою!" Вони з сестрою прилаштовуються позаду, і тепер я очолюю паровозик. Я продовжую йти зі своєю крейсерською швидкістю 300 кроків на годину. Зізнаюсь, мені некомфортна така реакція дітей. Мовляв, який паровозик: я ледь іду, і вам зараз набридне. Я роблю десять кроків, а їм весело.

Чому так? Правда в тому, вони сприймають мене набагато краще, ніж я себе. Це і є правильна реакція "здорового суспільства" на людей, що чимось відрізняються від "нашого усталеного погляду на суспільство". Дітям байдуже: чи маєш ти інвалідність, належиш до ЛГБТ чи колір твоєї шкіри. І так мало б бути. Світ є більш розмаїтим, ніж ми уявляємо. То чому він має звужуватись?
Ситуація з "Оскаром" — це лише виправлення того, що зробили неправильно. Одні люди виправили помилки інших. І немає сенсу ставитися до цього негативно. Просто в минулому хтось вирішив, що ці люди мають менше прав, а тому їм не варто, зніматися в кіно, поміж інших речей. Дуже важко наздоганяти, коли маєш десятиліття примусового відставання.

У цього питання є дві сторони, які я розгляну на конкретному прикладі. Фільм "Всередині я танцюю" та Джеймс МакЕвой у ролі хлопця на візку. З одного боку: гра МакЕвоя є бездоганною. Лічені актори змогли б зіграти на такому рівні. Але з іншого: актори з інвалідністю залишаться без можливості розвиватися, досягати чогось і отримувати ролі, якщо їм не дати такої можливості. Хай спершу ці ролі будуть другорядними. Талант проросте на будь-якому грунті, бездарність піде в забуття.
Дітям байдуже: чи маєш ти інвалідність, належиш до ЛГБТ чи колір твоєї шкіри. І так мало б бути.
Є навіть ближчий приклад. Мене запросили виступати на музичний фестиваль Respublika. Я не подавався, вони самі мене знайшли та покликали. Можливо, вони цим закривають свої квоти з інклюзії, я не знаю. І хоч я не дуже сприймаю такі дії, я погодився. Я хочу займатися музикою. Коли я достатньо практикуюсь, то все виходить круто. Тому немає сенсу відмовлятися від такої нагоди.

Тим більше, коли вони це роблять правильно: раніше на фестивалі люди з інвалідністю виступали на окремій сцені, а тепер вони облаштували обидві сцени та всі виступатимуть разом. І це підкуповує.

Тому не потрібно драми. Людство відновлює баланс. Чому ж ми маємо бути проти?
Матеріал створили за підтримки
Європейського фонду за демократію.

Також читайте: