#ДоступноВідпустка
у Скандинавії. Частина 1: Міста

Життєві удари потрібно приймати достойно. Подарунки життя потрібно приймати вдвічі достойніше. Адже те, що ми зазвичай називаємо подарунками, є результатом важкої праці. Просто ми не розуміємо, звідки воно прийшло. Тому коли Альона Осмоловська написала мені з пропозицією оплатити відпустку на двох переліт і проживання я довго не думав: закрив очі, розкрутив шкільний глобус і тицьнув пальцем наосліп. «Норвегія!» я відповів Альоні.

«Хочеш зі мною до Норвегії?» написав я Володі Радевичу. Коли він дав позитивну відповідь, ми швидко вирішили, скільки пачок «Мівіни» беремо з собою, бо ціни там скажені, і думками поринули до Скандинавії. Так я поїхав у свою першу повноцінну відпустку за останніх п'ять років.
Копенгаген
Скандинавські країни одразу розставляють усі крапки над «і»: ніякого блату для людей з інвалідністю. Тут усі рівні — черга в аеропорту для всіх одна. Я звик, що в аеропорту мене і тих, хто зі мною летить, всюди проводять без черг. І навіть встиг похвалитися Володі, що нас проведуть перед усіма. Проте сам одному з працівників сказав, що ми без супроводу дійдемо від літака до контролю. А там нас ніхто не зустрічав, і ми стояли в загальних чергах.
Наше перебування в Копенгагені обмежилося кількома годинами між двома рейсами. Однак місто почало дивувати ще на шляху з аеропорту. Ми їхали потягом без машиніста: попереду скло, позаду скло — можна стояти й дивитися, поки автопілот довезе тебе до міста. Звичайно, протягом перших хвилин є момент недовіри системі. Проте за кілька хвилин розслабляє спокій решти пасажирів і розуміння, що потяг успішно возить людей не перший рік.
Напередодні вильоту переді мною постало питання вибору коліс: звичайні, спортивні та гірські. Ми вирушали до Норвегії та мали багато ходити в горах. Тому я взяв відповідну гуму. І вже в Копенгагені я відчув правильність цього вибору. Так, місто є зручним та облаштованим. Проте водночас там дуже багато бруківки. А копенгагенська бруківка нічим не поступається львівській — найвідомішій в Україні. Гірські колеса значно полегшили пересування містом. Тим більше, що вся поїздка проходила на фоні отруєння, що я отримав ще в Україні, і того факту, що я дозволив собі трохи розлінитися на відпочинку: гірські колеса товстіші, обручі на них — нижче, а тому їх важче крутити. Тому я навіть трохи втомився першого дня. І особливо радів, що поїхав у подорож не сам, бо Володя мене часом сильно виручав. Особливо, коли ми залазили не в дуже доступні місця. Їх у Копенгагені ми теж знайшли. Наприклад, автосалон Tesla. Саме через їхню архітектурну недоступність на вході, я вирішив не заходити всередину та залишитися відданим своєму старенькому Opel.
Що дивує в данській столиці — мала кількість наземних переходів. Не в тому сенсі, що й там людей заганяють у підземні, ні. Переконаний: у тамтешніх університетах майбутніх архітекторів лякають картинками підземних переходів. Отож через невелику кількість переходів люди часто переходять дорогу абиде.

Копенгаген — один із прикладів архітектури здорової людини. По-перше, міська влада зберегла історичні будівлі. Відчувається середньовічна велич і масштаби міста. Середньовічна велич із врахуванням архітектурної доступності. Звучить, еге ж? У нашій країні теж можна було б так зробити. По-друге, у цей історичний ансамбль круто вписали сучасні будівлі. Вони виглядають органічно, ніби так було задумано ще кілька сторіч тому.
Осло
Норвезька столиця показала себе досить стриманим містом. Можливо, відіграло роль колоніальне минуле країни: тривалий час Норвегія була під владою то Данії, то Швеції. Тому навіть королівський палац у них не виглядає надто помпезно.

Зате в місті є класний Оперний театр. По-перше, крута модернова будівля, знову ж таки класно адаптована в архітектуру міста. Тобто вона не виглядає несмаком або скляним чудовиськом на фоні решти будівель. По-друге, будь-хто може піднятися на дах опери, помилуватися панорамою та пофотографуватися.
Із Осло до Бергена ми їхали потягом. Ще напередодні нас попереджали, що у потязі нам буде незручно: сім годин на сидячих місцях. Проте нам пощастило, бо Альона купила спальні місця. І хоч сам потяг виявився недоступним, на щастя, з нами була допомога. Зате в норвезькій залізничній системі є один крутий нюанс: одну годину до відходу та після прибуття ти можеш поспати. Широке спальне місце, м'яка білизна, в якій я ледь не потонув. Тільки-но голова торкнулася подушки, я провалився у сон і ледве прокинувся після прибуття.
Берген
Уся Норвегія, не тільки Осло, досить проста в архітектурному плані. Наприклад, на фоні Копенгагена інфраструктура в Бергені не так сильно розвинена: мало велодоріжок, багато бруківки, що ускладнює пересування, місцями дірки між бруківкою чи плиткою просто замазують асфальтом. Старовинні міста, розвинені європейські країни, але такі дивні рішення. Саме там я зрозумів, наскільки класні в нас державні будівельні норми, сильна громадськість й активісти, які борються за безбар'єрність простору.
Зате Берген має облаштований фунікулер на гору Fløyen. Завдяки йому я зрозумів, як можна облаштувати і його київського колегу. Громадський транспорт дуже дорогий, і немає пільг. Можливо, саме завдяки цьому він став найбагатшим містом Норвегії :) Тому ввечері ми їхали містом на недешевому автобусі. На той момент ми не знали, що є бюджетний трамвай, де його знайти, а Інтернет корисним не виявився. Тому краще шукайте інформацію заздалегідь і з гарним Інтернетом, бо в Норвегії з цим проблема.
Стокгольм
Там ми зіштовхнулись із типовою проблемою європейських міст: потребою замовити доступний автобус заздалегідь. Мабуть, це справедлива вимога. Хоча не тоді, коли час твого перебування регулюють лічені години між двома рейсами. Водій розводив руками та був готовий здатися. На щастя, українські реалії вчать шукати альтернативу. Тож ми домовилися, що він фізично допоможе з підйомом до автобуса, а ми пояснимо, як це зробити.

І ще один «привіт» класній львівській бруківці! Цього разу зі Стокгольма. Адже в історичному центрі міста вона взагалі жестякова, ніби спеціальний виклик людям на візках. Мені важко уявити, як нею щодня пересуваються люди на візках або люди з дитячими візочками. Зате місцями там прокладають доріжки з пласкої плитки, що полегшує рух.
Про Відень є такий вислів: «У подорожі ти не побачиш усіх пам'яток міста, бо щось постійно реконструюють». Подібну річ я сказав би і про Стокгольм. Упродовж нашого короткого візиту, ми побачили, що багато об'єктів у місті перебуває на реконструкції чи ремонті. І це приємно, бо це свідчить про роботу місцевої влади. Місто береже історичні пам'ятки. Мабуть, саме тому від Стокгольма залишилося настільки приємне враження.

Що цікаво: усі міста з нашої подорожі на мапі виглядали дуже великими. Це враження підкріпили відгуки з Інтернету: за проміжок між двома рейсами встигнемо хіба побачити старе місто. У реальності все виходить не так страшно: ми достатньо погуляли містом. І лише дощ загнав нас із вулиці до приміщення, проте не залишив почуття недовисловленості між нами та містом.

Також читайте: