Таня та подорож,
що змінила все

У 2018 році Таня Герасимова поїхала в одну з наших доступних секретних подорожей. А пізніше знайшла на нашій сторінці оголошення про ІТ-курси. Це надихнуло її змінити своє життя. А ми й раді трошки надихати людей, коли після цього вони беруть життя в свої руки.
Про подорожі
Я дуже люблю подорожувати. Відтоді як поїхала в Доступну секретну подорож, то за можливості підтримую темпи мандрівок. Була в Одесі, кілька разів у Києві. У Польщі також.


Здійснила свою мрію — відвідала Ужгород. Друзі казали: «Ужгород - це Європа. Треба їхати, тобі сподобається 100%». Гарно, але жахливо недоступно. Але мрія завжди того варта. Тепер, коли місце мрії вакантне, то хочу побачити Вінницю. А якщо за кордон, то дуже хотілось би побувати в Австралії.
Про зміни в собі після секретної подорожі
В Івано-Франківську мене зустрічали Володя Радевич, Христя Магас. Вони показали «Тепле місто», платформу, де працювали: багато молодих людей, усі щось роблять, усе аж кипить. Я подумала: «Що я робила 27 років? Де була?». Життя дає стільки можливостей, а чого нас вчать із самого дитинства: вивчилась, пішла на роботу, вийшла заміж, народила дитину, до побачення!


Було дуже важко зважитися на зміни. Ще напередодні секретної подорожі я говорила, що хочу поїхати сама. Можливо, хтось із друзів на мене образився, що я не взяла нікого з собою. Проте я мала потребу випробувати себе. І це мені дало такий поштовх, що я взагалі не боюсь сама десь їхати.
Про навчання в ІТ
Після повернення знайшла ІТ-курси. Не в рідному Кам'янському, а в Дніпрі. Автобус — єдиний варіант. Я сама можу піднятися в автобус, але потрібна допомога занести візок до салону. Вирішила звертатись до водія. Справжнє випробування, але мені жодного разу не відмовили. Дуже вдячна їм за це.

Вони й досі, як бачать мене в місті, то махають руками. Мабуть, для них це також був новий цікавий досвід.

На курсах офіс був недоступний. Проте я вийшла на цей шлях, треба йти до кінця. Подзвонила їм, сказала: «Я на візку, приїду та вчитимусь у вас». Вони пішли на зустріч, бо я не дала вибору (сміється). І так кожного разу мене заносили викладачі. Двічі на тиждень, три місяці.

Згодом зрозуміла, що не отримала там достатньо знань. А на сторінці Доступно.UA побачила оголошення: учбовий центр із програмування організовує пробний курс онлайн-навчання. Перший тестовий раз, тому погодилися безкоштовно набрати людей з інвалідністю. Це були складні три місяці. Стали в нагоді знання з попередніх курсів. Після почала брати роботу на фрілансі.
Про стажування в ЦВК
Вони взагалі не знали, що мають пандус. Тому не хотіли мене брати — через їхню недоступність. Перший же день усе перевернув:

- Як ти прийшла?

- По пандусу.

- А де?

- Ліворуч рамка, а праворуч пандус.

Люди йдуть собі прямо та не звертають увагу. Там не супердоступно, але можливо самостійно пересуватися. Можу сказати, мене не носять сходинками.

Туди я потрапила завдяки організації Fight for Right та школі «Лідерка». Прийшла до ЦВК, а вони не знали, чим мене зайняти. «Ми зробили версію сайту для людей із порушенням зору. Подивись його. Можливо, щось порадиш нам». Так ніби якщо я маю інвалідність, то розбираюсь в усіх нозологіях.

Написала Юлі Сачук, це її тема: «Рятуй! Які є стандарти?» Вона надіслала довжелезний список: законодавство, ДСТУ. І я бачу, що їхнє «ми зробили» є дуже поверхневим. Кілька днів на тестування, і потім до мене прийшли програмісти. Розповідаю, а вони хапаються за голови: «Ми не знали, що там стільки всього треба». Почали переробляти та пообіцяли, що цей сайт має стати еталоном серед державного сектору.

На щастя, ми уникли казусів щодо моєї інвалідності. Було трохи інше. У них нова людина отримує певний кредит довіри: ми тебе обрали, а ти покажи себе, будемо судити по твоїх діях і помилках. Мене також обрали, але була недовіра: чи співпадають мої знання, навички. Мене почали серйозно сприймати лише після того, як я показала результат. Але це добре, що вони погодили це стажування та нормально сприймали мене. А під кінець взагалі буденно.
Про подальші плани
Після стажування я мала їхати до Польщі на міжнародний еко-проєкт. Від представників zero-waste руху: втілення проєктів, залучення людей. В екології роблю залежне від мене: зараз, після дня стажування, несу додому повний рюкзак вторсировини, бо в ЦВК не сортують. Через ситуацію в світі проєкт відмінили. Вчасно, і я не застрягла в Польщі. Тому зараз сконцентруюсь на пошуках роботи.
Про ставлення
За останні роки є прогрес у ставленні суспільства до людей з інвалідністю. Люди реагують набагато спокійніше. Вони до цього звикають. Рідше дають гроші на вулиці (сміється). Важче змінюється ставлення людей з інвалідністю до себе. Багато людей звикли, що до них ставляться з опікою, а їм лише цього й треба. Дехто навіть боїться: «От ви боретеся за права, а нам потім на дільниці самим ходити, працювати. Припиніть! Нам і так нормально». Дуже туго.
Про дніпровських таксистів
Це окрема каста, терпіти цього не можу. Єдине місто, де таксист міг не приїхати, бо я вказала, що на візку. А якщо приїздить і бачить мене, то може поїхати. От що з ними не так?
Про найбільший особистий біль в інфраструктурі
Я дуже люблю пересуватися своїм ходом. Якщо немає понижень бордюру чи їх зробили неякісно — мені доводиться йти дорогою. Навіть якщо це пониження з невеликим бордюром, а не «в нуль». Я не маю стільки сили в руках, щоб піднятися навіть на невеликий бордюр. Цього ніхто не враховує. Тому гарні пониження на чолі мого списку.
Сподобалась стаття - підтримай нас
Картка Приватбанку – 5168 7551 0974 8240 (оформлена на Дмитра Щебетюка);
Наш рахунок: Громадська організація "Доступно.ЮА", IBAN: UA563807750000026004056138125;

Також читайте: