"Зайчик-нестрибайчик":
обов'язкова книга про інклюзію

Почитати цю книгу однаково корисно як малечі, так і дорослим.
Діти – найкращі люди. Вони щирі, відкриті та ґрунтують своє ставлення до людини на її діях, а не на другорядних факторах. Хай то колір шкіри, стать або інвалідність. Перш за все діти бачать людину. Часом у процесі дорослішання ми втрачаємо ці якості. Проте завжди маємо нагоду відновити їх. Хоча б частково.

Як дитина, що народилася в незалежній Україні, проте виховувалась та вчилася ще на совєцьких принципах, ось що я знав про людей з інвалідністю:

- у нашій країні вони невидимі. Цей висновок я зробив постфактум. Тому що я не пам'ятаю таких людей у своєму дитинстві;

- інвалідність – це щось сороміцьке. Такі люди заслуговують хіба співчуття.

Чи є таке сприйняття людей адекватним? Ні. Чи дотримуюсь я його зараз? Ні. Чи хотів би я нормально сприймати цих людей ще з дитинства? Так!
Зайка на візку
Кілька днів тому до нашої команди потрапила дитяча книга Оксани Драчковської "Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама". Історія розповідає нам, як у сім'ї зайців народився зайчик з інвалідністю, як інші тварини сприймають його та про роль його мами в житті. Пані Оксана надихалась своїм Зайкою на візку.

Що було б, якби в дитинстві мені розповіли про Зайчика-нестрибайчика? Показали, що між нами немає різниці. А єдине, що обмежує його – це недоступна інфраструктура. Мабуть, я пішов би інший шляхом і дістався нинішньої точки набагато раніше.

Що зробить дитина, коли бачить людину з інвалідністю? Чи навішуватиме вона ярлики? Навряд. Діти є відкритими до нових знань. У дитини пробудиться цікавість, вона захоче поставити запитання. На жаль, багато батьків відповідатимуть на основі совєцьких принципів, які я згадував вище. Це означатиме, що згодом дитині треба пройти весь шлях усвідомлення самостійно. Потенційно. Якщо вона сама вийде на цей шлях або її підштовхнуть туди.

Книжка "Зайчик-нестрибайчик" дає відповіді на потрібні запитання. При чому не лише дітям, а й батькам. Вона показує модель поведінки. Книга ділиться нормою поведінки суспільства.

Люди з інвалідністю можуть бути президентами, науковцями, військовими, поліцейськими тощо. Можуть бути просто хорошими людьми. Нашими сусідами, друзями чи перехожими. Щоб це сталося нам потрібно відкинути свої недоречні співчуття та упередження. І передусім побачити в них людей.

Також читайте: